Місяць: Лютий 2011

RED – є ще порох у порохівницях

Брюсу Уіллісу вже 56, а він все ще знімається в екшн-фільмах і на відміну від багатьох інших немолодих зірок жанру все ще виглядає природньо. Власне в цій стрічці молодець не лише герой Уілліса, свій шарм і харизму гідно представили також Джон Малковіч та Морган Фрімен.

РЕД – екранізація коміксу (триває криза в Голлівуді, окрім коміксів та сиквелів-римейків нічого путящого на екранах і не з’являється) і оповідає про спецагентів на пенсії. Вони живуть так само як і їх співвітчизники і адреналін здавалось би в далекому минулому. Аж тут спливають “грішки” одного високопосадовця і той вирішив просто прибрати усіх людей, які хоч найменшим чином причетні. Тут до речі один із парадоксів, що здається не мають розв’язку – от якби героя не прийшли вбивати бойовики – чи він би взагалі знав, що становить для когось проблему, чи й далі жив би собі тихим і мирним життям?

І тоді стара команда збирається знову і показує молодим, що “майстерність не проп’єш”. До речі цілком імовірно, що насправді все б так і склалося, ну за винятком моментів коли навіть битися дідуган уміє краще за молодого.

Окрема лінія – кохання. Тут їх аж два. Кохання між непримиримими ворогами -класика жанру. І кохання пенсіонера до молодої жінки,Є яке втягує її у світа таємних агентів, спецоперацій, загалом геть не робить її життя безпечнішим, але однозначно набагато цікавішим.

Слід зазначити, що екшн – це лише зовнішня форма, по суті ж РЕД – дуже весела комедія (незважаючи на свист куль, кров та інші неодмінні атрибути шпигунського фільму). Для нас – колишніх громадян Союзу – є окремий момент – коли головний герой приходить до КДБ-шника конкурента, утім глядачі всього світу також можуть отримати задоволення від цілої низки ситуацій, фразочок і міміки героїв. Серед комедій останнього часу – ця точно найсмішніша.

Дуже бажано дивитися на великому екрані, щоб насолодитися екшн-моментами.

про “Записки самашедшого”

Прочитав новий роман Ліни Костенко. Навіть не знаю чого я чекав, навколо такий шум здійняли – класик випустила свіжу книгу, як же. А в результаті вражень власне і нема зовсім. Ну книга. Ну написана добротно. Власне навіть не книга, а така собі хронологія подій вийшла, підбірка “Як Україна прийшла до Помаранчевої революції”. Як історичний роман дуже навіть буде через кілька років, коли про ту революцію вже всі забудуть, бо буде заборонено згадувати…

Але ж хотілося більшого…

Рівень місцевих новин

У намаганні залучити побільше відвідувань своїх сайтів закарпатські редактори онлайн-новинових ресурсів (інші не відслідковував) дають, що називається “вал” – “чимпобільше” новин. Колись пам’ятаю й десять повідомлень за день було дуже круто – тепер це мінімум про який не варто й говорити. Але скільки подій реально вартих уваги трапляється за день? От і виходить, що циркулює по всіх сайтах 1-2 значимі повідомлення і лавина сміття типу “Односельчанин вкрав у бабусі курку”. Вже смішно читати про кричущий випадок корупції – у Берегівському районі якийсь чиновник вимагав неповні 2 тисячі гривень за посвідчення діджея – так ВСІ закарпатські новинові ресурси вже третій день цю новину подають і так і сяк. Та хіба ж той чиновник з Берегівської райради у нас найбільших злочинець? Або сам факт – це найкрупніший хабар?
Ех, сумно.

Початок: подія з безліччю питань

Голлівуд здається працює з надзвичайно низьким ККД – один дуже хороший фільм за рік. Минулого року це був “Аватар”. Цьогоріч – “Початок”. Рейтинг на IMDB (з яким я цілком згоден) не дасть збрехати. Це мегаподія. Не так уже й часто трапляються блокбастери в яких є не тільки спецефекти, а й питання над якими варто подумати. (більше…)