Місяць: Березень 2018

“Фама про велосипедистів” та “Комо”

Дочитав “Комо”. До цього я дочитав “Фаму про велосипедистів”, але “Фама” при всьому її багатстві на найнеймовірніші пригоди, таємниці, інтриги, царство снів, Шерлока Голмса і ще безліч усього сприймається більше як інтелектуальне вийобування автора. Не без дещиці справжніх думок і переживань, але здебільшого це димова завіса, фонтан ілюзій та алегорій, які, здається, введено більше для епатажу ніж з необхідності. Згадується Умберто Еко, але Басара більш поверховий і менше любить людей. Тому читати було цікаво, а емоцій майже не лишилося.
Зовсім інша річ “Комо”. І я радий, що прочитав її після. Простота і щирість Валяревича дуже контрастує із “Фамою”. І дає відчути більше. При тому, що сам сюжет здається взагалі позбавлено подій. Це суцільна “експозиція”, статична картинка, пауза в житті. Хоча події, звичайно ж, відбуваються. Якщо підходити філософськи, то кожен ранок це подія. Особливо, якщо перед тим випити чимало вина)) Попри похмурий бекграунд – життя героя до і після Беладжо, це можливо одна з найтепліших книг, які я читав останнім часом. І ще вона дуже людяна. Це досить незвично і можливо тому зворушує не на жарт.
Хочу подякувати Andriy Lyubka за можливість познайомитися з обома творами. І за +1 книгу до списку улюблених.

Ледве осилив нову книгу Юрія Андруховича “Коханці Юстиції”

Ні, ви не подумайте, написано її дуже майстерно. Іноді аж занадто, зважаючи на тему. Бо якби ще було погано, то може не так би пройняло. Ну не любитель я вчергове переконуватися які люди паскудні і як охоче вбивають та калічать собі подібних. Хоча один розділ мабуть таки б зробив обов’язковим до вивчення у старших класах (він же й найбільше заповнений смертями і найменше мені сподобався). Назвивається “Сансара”, або заколот ангелів”. Про події Другої світової війни. Історія вчить, що люди не бажають вчитися у історії. І раз за разом повторюють одні й ті ж помилки. На що сподіваючись? На те, що цього разу пронесе? Буде якось інакше? Дуже важкий розділ. Ницість і максималістичний юнацький героїзм переплетено у смертельний зашморг, любов, зрада, політичні інтриги, “чим гірше тим краще”, українці, німці, угорці, поляки, євреї – все укупі, все перемішано, хаос і смерть смерть смерть. Марення божевільного маніяка, що було насправді, бо жоден маніяк таке би не зміг придумати, тільки люди гуртом, женучись за ідеями, або йдучи за лідерами, колективний витвір, найвища форма безглуздості. І сумно, сумно до скреготу зубів, що так і не зроблено жодних висновків, так і не навчилися жити інакше. І все повторюється.

З інших вражень.

Найбільш лайтовий розділ про так званого “коломийського педофіла”, хоч він і нагадав один відомий фільм))

Також моментами дуже потужно у голові починали звучати пісні “Мертвого півня”))

Капкейки у вигляді жіночої принади

Якісь кондитери вирішили привернути увагу до своїх виробів таким от незвичним способом. Ну не знаю. От ви б таке купили? Я хіба що можу уявити як на першому побаченні чоловік таке візьме щоб довести супутниці, що він вміє дещо, що її мало б зацікавити))