Космошкола Корпорації

Я дивився на нових курсантів, уже звично виокремлюючи поглядом тих, котрі можуть бути проблемою. Чомусь у цьому наборі таких було досить багато.

– Тут що – всі військові? – тихо спитав я у помічника, який стояв поряд і теж дивився на новачків. Помічник витяг із внутрішньої кишені комбінезону список і з пів-хвилини його передивлявся.

– Ні, лише половина – врешті відповів. – Спеціальне розпорядження Ради директорів Корпорації.

– Якого дідька? Зіпсують нам увесь навчальний процес. І не попередили навіть. – Я перевів подих. – Ну добре. Ще побачимо.

Курсанти дивилися як ми тишкуємо, але намагалися не виказувати цікавості. Врешті затягувати було вже зовсім незручно, тож я гаркнув:

– Шикуйсь!

Майже половина одразу стали в пряму лінію, один біля одного. Інші кілька секунд метушилися вишукуючи куди б приткнутися. Отже Корпорація таки вирішила, що в екіпажах мають бути вояки. Мова про це йшла давно, але до цього часу таких рішень не приймалося. Були рейси, де військові становили частину людей, але під час польоту користі від них не було і багато хто вважав, що краще роздати зброю тим, хто й так мусить летіти. Їх опоненти переконували, що жоден цивільний у разі необхідності не зможе бути настільки ж ефективним як тренований солдат, і це також було правдою. Врешті, судячи із нового набору, мабуть зійшлися на варіанті, коли до екіпажів додаватимуть по кілька людей, що поєднуватимуть і ті й інші навички.

– Вітаю вас у Космошколі Корпорації! – я говорив це із звичним пафосом, за довгі роки уже мав необхідну практику. – Два місяці ви будете вивчати особливості польотів на кораблях Корпорації і правила висадки на інші планети. Більша частина місій, це просте перевезення вантажів, але іноді таким вантажем будуть колоністи, або військові для спеціальних операцій і вам належить знати все необхідне для роботи в умовах чужих світів.

Цивільна частина новобранців нишком косили один на одного, дехто навіть здивовано здвигнув плечима. Військові стояли як відключені синтетики.

– Деталі вам розповість мій помічник. І навчання розпочинається прямо ЗАРАЗ! – я завжди говорив останнє слово гучніше, це фокусувало їх увагу і відділяло коротку офіційну частину зустрічі від трохи довшої робочої. Зараз помічник їм розповість куди поселятися і який розпорядок дня. Ще сьогодні почнеться не довгий, але дуже насичений курс підготовки справжніх членів екіпажів Корпорації, а не тих пілотів, інженерів та інших випускників навчальних закладів, якими вони сюди приходили. Ну, а мені час подумати як скоригувати програму, щоб військові теж змогли стати нашими хорошими випускниками.

Питання було нелегким. Я просидів у своєму кабінеті майже півночі, та все ж, здається, знайшов рішення. Треба буде перевірити мій метод найближчим часом.

Наступного дня починався перший етап – новачки розуміли, що тут щось не те і намагалися чіплятися за втовкмачені їм правила. Але у мене працювали професіонали. Я знав, що цей етап зазвичай триває всього тиждень, ну, максимум півтора. Сидячи у кабінеті я дивився на монітор, куди передавалося зображення із класу. Наш планетолог саме подавав ази приземлення на планеті земного типу.

– Як ви вважаєте, які організми вас очікують на планеті, у якої склад повітря схожий на земний?

Хтось із новачків потяг руку:

– Про це важко казати, поки не зроблені аналізи.

– Неправильно!

Новачки зашепотіли між собою, але планетолог уже відкривав на великому екрані діаграми, схеми, ілюстрації.

– Якщо склад повітря нагадує земний, це означає, що найімовірніше еволюція йшла схожим шляхом! Ось подивіться наприклад на зображення цих мікроорганізмів. Ці із Землі. А ось ці із планети за сто світлових років від нас. Подивіться уважно – ви майже не помітите відмінностей. Мало того, за своїм метаболізмом, за функціями вони надзвичайно подібні.

– Але ж це лише один мікроорганізм. – хтось із новачків намагався заперечити, але мого викладача не так просто зупинити.

– Статистика свідчить, що 89% організмів у подібних атмосферах є подібними. На планетах земного типу ростуть дерева, росте трава, навіть мох!

Знову ілюстрації, фото з інших планет, графіки, схеми.

Я бачив це все уже багато разів, але щоразу насолоджувався тим як гладко йшов процес. Звичайно іноді бували накладки. Коли серед курсантів раптом виявлялися люди із вченим ступенем з біології, або ще гірше – із космобіології. Але у нас були методи і для таких. Головне, це вчасно виявити проблему. Схоже у цій групі зовсім не було проблем. Військові взагалі, здавалося, не дуже розуміли про що мова. Я знав, що вони проявлять себе пізніше.

Так і сталося, на третій день.

Я спостерігав за ними, як звично, і бачив, що каменем спотикання стало заняття по зміні рішення. Був у нас такий предмет, досить легкий для цивільних. Передбачалося, що кожна нова інформація формує сприятливі умови для зміни рішення. Наприклад сигнал SOS. Або усунення командира від обов’язків. Наш конфліктолог намагався викликати у курсантів не просто дві точки зору, а якомога більше. Вершиною майстерності вважалося, коли кожен курсант починав відстоювати власну думку, не подібну до інших. Цього разу все пішло не так. Усі військові, як один, наполягали, що слід притримуватися попереднього плану без будь яких змін.

– Але ж подумайте – доводив конфліктолог. – Якщо ви отримали сигнал SOS значить можете когось врятувати!

Здається слово “подумайте” було не для цих хлопців.

– План польоту є наказом, а наказ має бути виконано чітко і без відхилень – строго відкарбував один із них і інші згідно кивнули. Для конфліктолога це вже було занадто.

– Хіба ви не міняєте план дій, коли на полі бою щось іде не так?

Це було не дуже вдале запитання, адже боїв у нас вже давно не було. Повстання придушувалися не вмінням, а переважною чисельністю військових і зазвичай там все йшло за планом.

– Зміна плану може вартувати життя тим, хто з цими змінами не ознайомлений – відповів той же чоловік і інші знову кивнули.

Здається я визначив лідера чи може старшого за званням. Підтягнув до себе мікрофон і натис кнопку виклику лікаря.

Увечері всі проходили медогляд і одного з військових було залишено в ізоляторі за підозрою на грип. Пора було випускати на сцену наших агентів впливу – це таке дуже почесне ймення для техпрацівників, що насправді були психологами і могли досить багато випити. Вони “потай” увечері пропонували курсантам алкоголь чи легкі наркотики і вели “душевні” розмови про те яка гнила система, і як нелегко простій людині виживати у цьому світі, де кожен сам за себе, і, мовляв, давно пора “послати” цих покидьків із Корпорації, але ж гроші, от бляха, але можна заробляти гроші і плювати, на всіх начальників… ну й таке інше. Оскільки вже на четвертий день психологічно курсанти були нетривкими, то це діяло майже у 80 % випадків. Я перевірив відвідування наступного дня. Важке похмілля стало причиною неявки на заняття у трьох і відсутність уваги у десяти курсантів. Дуже непоганий показник.

Коли настав випускний, я гордився своїми курсантами. Повна відсутність інстинктів самозбереження, відчуття ієрархії на рівні нуля, невміння виконувати найпростіші операції за правилами, абсолютно немотивовані рішення на тестах із симулюванням ситуацій у космосі і намагання в усьому керуватися лише власними інтересами. Так. Цей курс вийшов не гіршим ніж попередні. Навіть військові виявилися цілком нормальними хлопцями, от тільки їх лейтенанта довелося вигнати із приміткою “не придатний за показниками здоров’я”.

Наступного дня на моєму екрані відеозв’язку аж пінився молодий віце-президент Корпорації. Він сичав від люті:

– Кого ви нам знову прислали? Це довбні, імбецили! Навіть учні в школі справляються краще! Ви вже багато місяців поповнюєте лави наших пілотів абсолютно невідповідними людьми! Я відстороню весь курс. Я буду ставити питання на Раді директорів! Вам це не минеться! Я знайду іншого керівника для школи!

– Ну, з цим будуть проблеми – перечитайте мій контракт. Там вказано, що я керую Космошколою довічно без права піти у відставку. (Вже на цьому реченні він почервонів мов буряк). Також ваше повне право ставити питання перед Радою, але ваш попередник саме через це вилетів із свого крісла (тут він здавалося вибухне), тож чиніть як знаєте. Моя справа попередити.

Я відключив зв’язок. Шкода, якщо доведеться й цього звільняти, надто часта зміна може викликати підозри.

Але ж не буду я йому розповідати всю правду.

Про канал у минуле.

Про свою угоду із одним режисером.

Як і про те, що я вклав кошти у того режисера і в його фільми, ще тоді, кількасот років тому. І отримував чудові відсотки – або чого б це я був таким багатим, що володів аж 51% Корпорації?

І що для видовищних фільмів треба справді недоумкуваті екіпажі, бо ті, що діють за правилами, ніколи не зроблять стільки помилок, аби режисер міг нормально зняти свої фільми тут у нас (і зекономити на спецефектах).

Лишається ще питання Чужих, щось треба з ними робити аби вони реально не стали загрозою. Але була у нас у школі одна курсантка, яку ми так і не змогли випустити. Ріплі здається. Схоже прийшов час взяти її на роботу на якийсь вантажний корабель.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *