Заборонена реальність: пафосне ніщо

Чесно кажучи “Смерш-2”, за якою знімалося кіно, далеко не найкраща книга у Головачова. Але який-не-який потенціал у неї був – бойові мистецтва, езотерика, надможливості, теорія змови, детективна інтрига – загалом усе, що можна непогано подати в кіно і зробити чудовий фантастичний екшн. Але на жаль широко розрекламована “Заборонена реальність” стала чи не найгіршим фантастичним фільмом, який я бачив цього року.
Одразу навіть важко сформулювати чого ж саме не вистачало цій стрічці. Утім спробую.
Книга, яка стала основою, звичайно ж значно більша за об’ємом, аніж можна вмістити у півтора годинне кіно і, зазвичай, перед режисерами є два шляхи – або дати якусь частину, закцентуватися на одній історії, маючи надію на продовження, або ж дати калейдоскоп із найбільш значимих сцен, аби встигнути переповісти сюжет. Творці “забороненої реальності” обрали другий шлях і програли. Тому, що замість короткого переказу книги вийшов жахливий салат із фраз та сюжетних ліній, які просто дивом зведено докупи і абсолютно незрозуміло ЩО насправді відбувається.
Про головне, тобто про світ, ідеї та їх втілення. Незрозуміло. Якісь туманно-розмиті образи паралельного світлого майбутнього і жорстка комп’ютерна графіка, що показує вторгнення у наш світ потойбічного нехорошого хлопця. Все це зайняло надто багато екранного часу, якщо зважити на абстрактну неконкретність. І чесно кажучи візуалізація поганого вийшла значно краще. А ще дуже заважав загальний темп фільму – плавно-сповільнений, поважно-неспішний. Як на екшн то просто неймовірно затяжний, лише в моменти бойових зіткнень трохи пожвавлений, але і там вистачало уповільнених кадрів та сцен. Повна невідповідність візуального хронотемпу і сюжетного.
Далі: актори. Лише головний герой виглядає більш-менш природньо. Його антагоніст – головний лиходій не просто пафосний, а дуже пафосний, надто пафосний, картинні пози, жести, фрази, міміка – все настільки незвично-театральне, що просто не сприймається, замість завмирання серця ледве стримував регіт. Про другорядних узагалі казати не хочеться – повна відсутність акторської гри як такої. Відчуття як на театральній постановці шкільного гуртка. Розумієш, що тобі хочуть показати, але зовсім не бачиш цього. Дуже розчарувала Тіна Канделакі. І ніби ж на телебаченні працює, а коли зображає начитування новин, то чомусь як ніби страшну казку дітям розповідає – повільно із абсолютно нетиповими інтонаціями, загалом жах.
Ще один великий недолік – репліки та діалоги. Ще коли більше двох речень, пояснення там ситуації, або історія якась, слухати можна. Але короткі фрази просто катастрофічно не в’яжуться, не пасують, не лізуть ні в які ворота. Чи їх неправильно обіграно, чи просто не до речі сказано. Дуже погано і це здивувало чи не найбільше, адже сам автор значився в титрах як один із сценаристів. Я просто не вірю, що він міг прописати такі репліки. Загалом цей фільм один із головних претендентів на звання “Розчарування року”.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *