Мітки: життя

Сіра історія

Хмари відбирають із сонячного світла радісну складову, туман додає вологості і розмиває обриси, місто немов поринає у сірість. Усі інші кольори стають лише відтінками сірого, він домінує і володарює. Добре знайомі вулиці, будинки, дерева раптом немов опиняються у холодному в’язкому болоті, де немає місця усмішкам, пустощам і гарному настрою.

Чоловік повільно іде по набережній. Руки в кишенях темно-синього легкого пальто, спина згорблена, похмуре неголене обличчя наполовину заховано у грубий шарф. Чоловік не дивиться на людей, але безпомилково їх оминає, складається враження, що в цьому допомагають не так очі, як підсвідоме бажання бути на самоті, якнайдалі від усіх інших.

Починає моросити.

Люди прискорюють ходу, хтось навіть біжить, прагнучи якнайшвидше забратися з-під непривітного неба у якесь штучно освітлене тепле приміщення, де буде здаватися, що все не так уже й погано. І лише чоловік повільно іде далі.

Раптом на його шляху звідкілясь виникає дитина. Дівчинка років чотирьох у яскраво-рожевій куртці-комбінезоні, червоній шапочці із щойно підібраною паличкою в руках. Її широко розплющені очі дивляться як чоловік насувається і рвучко зупиняється всього за пів-кроку, мовби здивовано, що хтось не забрався з його траєкторії.

Вони дивляться одне на одного кілька секунд. Дівчинці не подобається похмуре обличчя. Вона вже твердо вирішила розплакатися, набрала у легені повітря, зморщила лоба. Десь віддалік уже чути як біжить мама, ще зовсім молода жінка, що розмовляла із подругами, манірно тримаючи сигарету, зараз вона незграбно цокає довгими тонкими каблуками по бруківці і готова зчинити скандал, перетворити свій секундний страх за дитину у різкий окрик і може навіть підсрачник неслухняній донечці, за те, що мала нудиться і не може собі гратися поряд, поки мама обговорює з подругами свіжі плітки.

Чоловіку насправді це все байдуже. Але він не хоче чути дитячого реву, тому повільно, трохи силувано усміхається до дитини. І та раптом передумавши плакати теж сміється у відповідь, робить це щиро і приязно. Її очі сяють і чоловік раптом розуміє, що теж більше не грає, а усміхається цілком по справжньому, вітаючи маленьку людину із її першими самостійними рішеннями і можливо покаранням за ці рішення, підбадьорюючи її і співчуваючи одночасно.

Налітає мама. Побачивши, що з дитиною все гаразд, вона стримує окрики та все ж підхоплює її на руки і швидко дрібоче назад, до знайомих, подалі від дивного чоловіка.

А він іде далі, тільки уже не повільно, а швидко, пружно, і спина вже не така згорблена, а усмішку заховану в шарф все одно можна вгадати.

Сутеніє. Залишки кольорів остаточно зникають. А життя все одно триває.

Мода і бренди як засіб контролю

До теорії змови (хоча тут ніякої змови, як кажуть американці just business): залежність від брендів та моди робить людей більш прогнозованими та стабільними, вони бояться втратити джерело доходу, бо втратять можливість купляти нові речі і бути в тренді, а отже готові терпіти погані умови та низьку оплату. І так – низька оплата, це теж фактор. Вистачати має на їжу, оренду житла і модні штучки, не більше. Тому модні штучки дорогі. Інакше людина матиме власне житло, почне подорожувати, що одразу зробить її менш залежною від системи.

громкій голос…

По пішоходному мосту йде молода пара. Розумію, що чую продовження досить тривалої розмови. Він, дуже голосно, мало не на пів-міста:
– Я прошу тебя, обратісь к компетентному человєку, пускай обьясніт тебе что такоє крік, а что такоє громкій голос. Я нє ору на тебя!!!
Дівчина, ледве стримуючи сльози
– Хорошо, я прошу тебя, не говорі громкім голосом…
Хлопець ще голосніше
– Я пытаюсь!!!!

чоловік, що б’є себе по голові

Іноді люди, яких бачу в місті ДУЖЕ дивні…

Позавчора на Минайській по тротуару йшов чоловік, нормально вдягнутий, років під 40. Час від часу він зупинявся і починав бити себе обома руками (в руквицях) по голові. При цьому він щось кричав перехожим, досить експересивно, але що саме зрозуміти було важко. На ногах тримався впевнено, тобто якщо й випив, то не настільки, щоб голова відключилася…

Коли таке бачу, стає дуже сумно. Це ж майже завжди людина доведена до такого стану іншими людьми, або обставинами…

Іноді вранці…

Особливо гостро відчуваю іноді чужий настрій… От уявіть собі: субота, 5,25 ранку. Я сонний гуляю з собакою. І тут мимо проїжджають три автобуси з робітниками одного із ужгородських підприємств. Якось дуже вже гостро непозаздрив.

Шпигун в кишені. Яким чином ваші мобільники можуть видати ваші ж географічні координати?

Джерело: http://habrahabr.ru/blogs/infosecurity/115141/

Після того, як на початку лютого 2011 року з’явилося повідомлення про затримання в Нідерландах дванадцяти сомалійських нелегалів за звинуваченням у підготовці теракту, деякі читачі були стурбовані згадкою технології затримання: посадові особи отримали відомості про положенні нелегалів за допомогою GPS-модулів в мобільниках, направивши на телефонні номери нелегалів повідомлення, яке було оброблено мобільниками без відома власників, після чого з мобільників (знову ж таки без відома власників) автоматично відправлено SMS із зазначенням місця розташування апаратів. Судячи з того, що затримання були проведені в семи різних місцях, ця технологія повинна була спрацювати в семи мобільниках (із максимум дванадцяти), так що вона напевно є поширеною.
Виявляється:
1) Маючи SMS-центр, легально підключений до глобальної мережі SS7, за допомогою простого
MAP-запиту, і знаючи лише номер абонента, можна з’ясувати і його IMSI (номер SIM), і адресу того комутатора, який обслуговує абонента, і стан мобільника (увімкнений або вимкнений). Якщо є карта прив’язки комутаторів до місцевості, то це дає наближені координати абонента.
2) Існує стандарт RRLP, що описує спосіб зчитування з GSM-мобільника його точних GPS-координат через мережу мобільного зв’язку. Багато смартфонів з GPS (особливо виробництва США) підтримують цей стандарт, так як він був задуманий як засіб визначення координат абонентів, які потрапили в біду.

Власне найцікавіше почитати коментарі до цієї статті, там є і загальновідомі факти (будь-який телефон сотовий оператор може “визначити” з точністю до 200 метрів, у місцях де базових станцій багато – до 30) і цікаві теми для роздумів. Наприклад чи не введуть у нас як в Росії ОБОВ’ЯЗКОВЕ пред’явлення паспорту при покупці сім-карти (до речі, в Ужгороді таке хотіли запровадити зовсім недавно)? Або – чи не зможуть цим скористатися зловмисники, які не представляють органи влади?

Ну і кілька висновків: не вмикати визначення координат без зайвої потреби, не світити номер телефону з прив’язкою до свого прізвища (на жаль оператори мають чимало механізмів дізнатися номер, наприклад заблокувати, або завалити рекламою, будь-яке звернення в сервісний центр можливе лише за умови пред’явлення паспорта), взагалі не брати телефон із собою якщо ви не хочете, щоб вас відслідкували, по можливості користуватися одноразовими сім-картами, добре, що вони дешеві до неможливості, також варто мати 1-2 дешеві апарати як5і ше шкода буде викинути в разі чого.

Чудове інтерв’ю

Ведь в социальном сообществе наибольшей эффективности достигают наиболее примитивные особи. Потому что человек разумный асоциален. Он не разделяет обезьяньих принципов и руководствуется привнесенными системами – моралью, этикой и проч. А наиболее упрощенные организмы, которые воспринимают в чистом виде размножение и доминантность, легче достигают результата. Именно потому обычно среди нуворишей наибольшее количество людей, которые не отличаются от питекантропов и бабуинов. Это – нормальное явление. Это – биологическая победа. Никакого отношения к социальным, этическим ценностям она не имеет.
Читати повністюСергій Савельєв

Іще нагадало анекдот про “Лікарю, виріжте мені половину мозку…”
А виявляється – так і є. До речі не те, щоб я аж стопроцентно повірив, але погодьтеся – багато в чому професор правий.

монополі

Вперше виграв у гру “Монополіст” – український клон “монополії”.
Треба сказати, що гра дуже погано продумана – після того, як хтось з учасників кладе готель – всі інші попадаючи на це поле втрачають практично всі статки, тобто гра цікава лише до певного моменту. То наші так придумали, чи в справжній монополії теж такий дикий дисбаланс?
А взагалі за останній час побачив одразу в кількох людей, що часу на ігри не вистачає – свята правда. Я вже й не пам’ятаю коли востаннє міг собі дозволити потратити годину на гру. І не те, щоб дуже шкодував, але сама відсутність можливості засмучує. Це означає, що світ крутиться швидше, аніж треба.

Хворе суспільство

Казав же професор Преображенський – не читати газет, а я змушений в силу певних обставин усе ж переглядати новини. Сьогодні 4 (!) повідомлення підряд у стрічці одного с новинових сайтів Закарпаття:
01.03.2010 02:13 На Закарпатті троє безробітних в масках пограбували банк
01.03.2010 01:50 На Закарпатті психічнохворий чоловік відрізав дружині голову і закопав у винограднику
01.03.2010 01:44 На Закарпатті школяр випадково застрелив з рушниці товариша
01.03.2010 01:39 Закарпатець забив до смерті приятеля по чарці

Я просто не звертав уваги раніше, чи все ж щось змінюється в нашому суспільстві?