Project Power – середнього штибу кіно

Спецефекти ок і навіть історія ніби норм. Лише весь час трохи муляло враження, що Левіта туди взяли просто аби ніхто не сказав, що у кіно немає білих))) І ще дівчинка, яка собі дає раду у найнебезпечніших ситуаціях і без єдиної подряпини виходить у фінал, коли один дорослий дядько при смерті, а інший отримав кульове поранення у живіт. Ну й не знаю яка там цільова намалювалася продюсерам, але ця дівчинка ще читає реп. А так нічого. У пів-ока глянути можна, коли більше немає варіантів. Чотири із 10.

Space force – комедійний серіал про серйозне завоювання космосу

Хороших серіалів на космічну тему не так і багато. Хороших комедійних теж не дуже. Тож отримати два в одному подія неординарна.

Звичайно тут теж є недоліки, але вони не випирають. Тому що в цілому вийшов дуже достойний продукт вартий перегляду. Не дуже ведіться на трейлер. Я переживав, що буде ситком типу Офісу, ну бо ж актор і стиль трейлеру саме такі. Але насправді історія краща і глибша. Образ генерала складніший і більш людяний. І сама тема насправді серйозна хоч і подана в іронічному ключі.

Якщо коротко то це розповідь про генерала, який очолив проект по поверненню людини на Місяць. Так би мовити фантастика дуже близького прицілу. Відповідно ми бачимо реалії сьогодення. У далеко не найкращих проявах: бюрократія, тупість, агресія, ігнорування фактів, твердолобість і так далі і тому подібне. Вийшла не стільки комедія скільки сатира. Але місцями справді смішна, а місцями навіть драматична.

Особисто мені серіал сподобався, тож раджу.

Як коронавірус змінить життя людей

Пограємо у провидців? Німці кажуть, що пандемія може тривати два роки. Не дуже вірю, але пів-року виглядає майже гарантовано. Що зміниться?

1) Сервіси. Онлайн-шопи, їжа з доставкою, онлайн кінозали – все це і багато іншого зростатиме у той час, як обслуговування великих груп людей у одному місці майже зникне.

2) Віддалена робота – стрімкий злет. Усі офісні функції так чи інакше переведуть на віддалено.

3) Маски, гігієна, увага до здоров’я – людство можливо нарешті перестане легковажити цим усім.

4) Зросте попит на кур’єрів.5) Зросте попит на системних адміністраторів, що можуть налаштувати і захистити корпоративні мережі.

6) Маючи більше вільного часу, люди потребуватимуть більше розваг, можливо зросте попит на письменників, сценаристів і так далі.

7) На жаль (бо це недобре для екології) зросте частка індивідуального транспорту.

8) можлива більша атомізація суспільства, перевагу отримають інтроверти й інші любителі самотності.

9) З’являться види дозвілля для 1-2 людей із можливою дистанційною участю інших.

10) Люди не виконають жодного із попередніх пунктів і настануть Темні часи.

Танець недоумка – паскудна українська фантастика

Нещодавно вийшла книга Ілларіона Павлюка “Танець недоумка” і я дуже чекав можливості її прочитати – не так часто друкується українська фантастика. На жаль зміг осилити лише третину.

Відчувається поганий вплив не найкращих зразків західної фантастики, може опосередкований і автором неусвідомлений. Наприклад, герої пройшли відбір, кращі з кращих і все таке. А на далекій чужій планеті поводяться як діти молодших класів, тягнуть до рота, усе, що під руку трапить.

Дія, до речі відбувається аж у іншій галактиці. Уявляєте як людство розвинулося? Не уявляєте? І правильно. Бо виявляється у далеку галактику людство навчилося літати, а на Землі все лишилося по старому. Квартира в кредит, кадровики із планшетами, розумна квартира із рівнем розвитку перших версій Сірі.

Ну але це ще таке. Заради цікавої ідеї можна потерпіти.

Добило і цілком від книги відвернуло те, що це якась срана бразильсько-мексиканська мелодрама із 90-х. Він її любить, а вона його ненавидить. Але вийшла за нього. І народила дочку. А він ненавидить, що вона його обмежує. Але продовжує жити з ними. І терпіти щоденні сварки. Якийсь рай для психологічних мазохістів.

До речі, прочитав дуже схвальний відгук на БіБіСі – уже після того як вирішив, що з мене досить. Авторка відгуку знайшла у книзі неймовірну глибину і психологізм. Можливо. Навіть додам, що ідея із хворобою героя додає драматизму. Але це все ніяк не пояснює психопатичні сімейні стосунки, яким місце у чорнушних руцьких серіалах, а не в майбутньому, де люди можуть запросто долетіти до іншої галактики.

Загалом книгу я не дочитав і рекомендувати її нікому не буду. Хай уже вибачить автор, можливо якби він вирішив який жанр обрати – мелодраму-психотрилер чи все ж фантастику – від того би всі виграли?

Citroën запропонував міні-авто як рішення транспортних проблем міст

Модель The Citroën Ami це більше скутер із двома сидіннями дахом та дверцятами, аніж справжній автомобіль. І саме тому виробник бачить у ньому відповідь на проблеми пасажирських перевезень у містах.

Перша перевага – для того аби керувати цим авто, навіть не потрібні права, оскільки за класифікацією він не відноситься до моторних засобів (принаймні у Франції, що собі з цього приводу вигадають українські чиновники, передбачити дуже важко))

Друга перевага – авто маленьке. дуже маленьке. Якраз аби протискуватися найвужчими вуличками і займати удвічі менше місця на парковці.

Заряджається із звичайної розетки і може після тригодинної зарядки їхати до 70 кілометрів. Швидкість невисока – 45 км/год, але оскільки у містах максимум 50 км/год, це не повинно становити проблеми.

Ну і найцікавіше – користуватися цим авто можна з різною ціновою політикою. Ви можете просто сплачувати близько 20 євро на місяць і орендувати його. Можна орендувати навіть на день за 26 євроцентів/хвилина. Ну або купити за 6000 євро. Варіанти оренди передбачені для того, щоб люди брали авто лише тоді, коли воно справді необхідне, що дозволить зменшити трафік на вулицях. Звісно, якщо людям така ідея сподобається.

Міні-комп’ютер Raspberry Pi 4 має більше пам’яті при старій ціні

Тепер Raspberry Pi 4 пропонують з двома гігабайтами оперативки. Ціна при цьому не змінилася – 35 доларів. У компанії це пояснюють значним здешевленням RAM. Тож тепер цей міні-комп’ютер може більше за ту ж ціну. Люблю цей аспект прогресу))

For All Mankind – драма із дрібкою фантастики

“Заради всього людського роду” – сильно розчарував. Ніби й фантастика: паралельна реальність, колонізація Місяця, космічні перегони супердержав. А насправді черговий серіал про стосунки, переживання, людські трагедії і тому подібне. Фантастика знову грає роль на жаль навіть не другорядну. Бо якщо всю фантастику викинути – майже нічого не зміниться, ну може діалоги були б іншими трохи. Не додивився. І радити нікому не буду.

Песимізму пост – про зникнення України

На фоні двох учорашніх подій – шостої річниці трагічних подій на Майдані та евакуації з Уханю – прийшло чітке розуміння, що Україна чим далі тим більше стає віртуальною сутністю. А територія і населення (за активної участі сусіда-агресора, але й зі своїм внутрішнім рівнем розвитку на рівні плінтуса) це совок найгіршого типу: “зробіть мені добре і просто”. І насрати на все інше, пофігу причинно-наслідкові зв’язки, “гірше не буде”…

І тепер чітко видно, що Майдан, який сприймався як відродження нації, насправді був величезною аномалією, тим винятком, що підтверджує правило.

Пацієнт може так і не прийти до тями. Тенденції до перекреслення усіх здобутків надто явні і щодня з’являються чергові підтвердження цьому. Може народ, який так і не усвідомив де ворог, заслуговує на все, що далі буде.

1) Чергове (уже вкотре в історії) зросійщення (культурний простір, офіційний простір).

2) Чергове (також далеко не вперше в історії) переслідування КОЖНОГО, хто здатен чинити спротив.

3) Після перших двох етапів Україну легко буде втягнути у руцьку сферу впливу, вона зникне як суб’єкт із міжнародної арени і поступово знову всі питання будуть вирішуватися десь далеко на північному сході.

4) Повне підпорядкування і нова малоросія.

Я хотів би перечитати цей пост через два роки і з полегшенням написати “Помилявся”. Завжди був оптимістом.

Стівенсон та його Fall; or, Dodge in Hell

Нарешті я цю книгу дочитав. Із анотації очікував технотрилер на кшталт Reamde частково він тут присутній. Скажу навіть більше – більшість головних героїв саме із тієї книги, навіть згадуються прізвища з Криптономікона.
Але більша частина книги, на жаль не про це.

Почавши із нашого часу і зазирнувши трохи у майбутнє, Стівенсон переносить нас у віртуальний світ і розгортає там епічне полотно буквально біблійних масштабів. Саме там відбуваються основні події. І хоч вони теж викликають певний інтерес, все ж трохи сумно, що ми ніби споглядаємо комп’ютерну гру.

До речі, може то суб’єктивне враження, але це вже другий роман Стівенсона (перший був Seveneves), у якому вгадується сценарій для гри – детально прописані учасники і Квест.

Найнудніше – хоч і необхідно для сюжету – було продиратися через століття віртуальної історії. Хоча знову ж таки – все суб’єктивно.

А в цілому, звичайно, роман заслуговує на увагу і прочитання, хоча б тому, що вся містика і фентезі має своє обгрунтування, а отже в залишку це саме наукова фантастика. Не так уже й багато подібних книг з’являється останнім часом. Тим більше, що роман багатоплановий, із купою справді актуальних для сьогодення питань. І ще великою кількість “пасхалок” для тих, хто читав попередні книги автора.