Неділя. Але стрічка чомусь повна всякого… Зокрема раптом побачив з десяток дописів, у яких критикується еміграція з України. Стара пісня. Типу “кому ми там потрібні”, “треба будувати тут”, “реформи йдуть і все буде добре” (це моя улюблена, одразу видає джерело)). Я пам’ятаю за часів овоча навіть соціальну рекламу запускали, купу грошей вбухали (а скільки вкрали при цьому?) і тепер чітке враження, що згадали старі методички. Можна довго дискутувати на цю тему, але:
1) при владі ті ж, або такі ж як і були,
2) змін на краще не передбачається. І не треба казати, що пройшло мало часу, за три роки можна було хоча б люстрацію провести і відповідні закони прийняти, а вже сам процес хай би розтягся, але цього не зроблено.
3) “а що зробив для змін ти?” – найпідліше питання, бо для чого тоді було Майдан і всі жертви, якщо головне завдання свідомого громадянина, це все життя боротися із системою, замість того, щоб спокійно займатися улюбленою справою і примножувати славу та багатство держави? Якщо я побачу, що інакше ніяк, я готовий боротися, але радикально, щоб моїм дітям більше не довелося це робити. При цьому, я бачу, що більшості або пофіг, або так комфортно – бажання зникає.
І лишається тільки одне.
А оті всі дописи, які чомусь з’явилися майже одночасно, свідчать лише про одне – чергова інструкція зверху. І це теж симптом.
