Категорія: Подумати!

Із матеріалу БіБіСі:

“База даних з більш ніж двома мільйонами голосових повідомлень, записаних за допомогою спеціальних іграшок, з’явилася у відкритому доступі в інтернеті, розповів експерт з кібербезпеки Трой Хант.
Йдеться про голосові повідомлення власників “розумних” м’яких іграшок CloudPets.
Іграшки рекламувалися як пристрої, що допоможуть спілкуватися з дітьми працюючим батькам або бабусям і дідусям. Однак вразливістю бази встигли неодноразово скористатися хакери-шантажисти, стверджує Трой Хант.
… хакери можуть зламувати вмонтований в ляльку Bluetooth-пристрій і прослуховувати розмови дитини, і навіть говорити з ним. “

Здається, що людство кудись не туди йде з усіма цими технологіями…

…от, наприклад, тротуари. Вони, згідно із концепцією, мають полегшувати шлях – рівні, чисті, зручні для ходи. Але при цьому, вони обмежують, бо дають рухатися лише там, де задумав хтось далекий від вашої теперішньої мети і найкоротшого шляху. Плювати на все і ломитися через кущі і клумби? Підкоритися і прийти трохи довшим шляхом і пізніше? Або й не прийти, ну якщо туди нема ще тротуару. Це не питання навіть, а просто вибір світогляду. Якщо що – це я не буквально…

Неділя. Але стрічка чомусь повна всякого… Зокрема раптом побачив з десяток дописів, у яких критикується еміграція з України. Стара пісня. Типу “кому ми там потрібні”, “треба будувати тут”, “реформи йдуть і все буде добре” (це моя улюблена, одразу видає джерело)). Я пам’ятаю за часів овоча навіть соціальну рекламу запускали, купу грошей вбухали (а скільки вкрали при цьому?) і тепер чітке враження, що згадали старі методички. Можна довго дискутувати на цю тему, але:
1) при владі ті ж, або такі ж як і були,
2) змін на краще не передбачається. І не треба казати, що пройшло мало часу, за три роки можна було хоча б люстрацію провести і відповідні закони прийняти, а вже сам процес хай би розтягся, але цього не зроблено.
3) “а що зробив для змін ти?” – найпідліше питання, бо для чого тоді було Майдан і всі жертви, якщо головне завдання свідомого громадянина, це все життя боротися із системою, замість того, щоб спокійно займатися улюбленою справою і примножувати славу та багатство держави? Якщо я побачу, що інакше ніяк, я готовий боротися, але радикально, щоб моїм дітям більше не довелося це робити. При цьому, я бачу, що більшості або пофіг, або так комфортно – бажання зникає.
І лишається тільки одне.
А оті всі дописи, які чомусь з’явилися майже одночасно, свідчать лише про одне – чергова інструкція зверху. І це теж симптом.

Ясно, що там і клімат не такий і дорога навіть не обласного значення, але все ж. Просто дивіться і думайте, чому десь можна, а у нас ні.
https://www.youtube.com/watch?v=M9F_jSOyo6g

У Закарпатті незвично холодного, я такого з дитячих часів не пригадую. Щоб і обидва різдва і Новий рік справжня зима і мінус двадцять за Цельсієм. Але коли виходжу на вечірню прогулянку із собакою, то вже не темна ніч, західна частина неба ще світла трохи. І це нагадує, що все йде як слід. За зимою обов’язково буде весна. Буде і тепло і гарні дні. Важливо це пам’ятати і дочекатися попри холод, темряву і зневіру.

Іноді з’являються слова, які вживаються певними авторами напевно щоб ну дуже вже бути українцями. У вакуумі, так би мовити, тобто без усього іншого світу. Як наприклад багатьма вживане “світлина” замість “фото”. І якщо у випадку з русизмами я цілком погоджуюся з такою позицією, то латинь або англійська мені здаються не вартими аж такого ставлення. Адже це збагачує мову, а не збідняє її. Мій улюблений приклад – “пошта” і “мейл”. Традиційне слово для традиційної пошти, а друге – для електронної. Коротко і ясно, без зайвих букв. Чому я про це все пишу? Просто сьогодні потрапило на очі “виднограй” замість відеокліп… не знаю, не знаю… напевно все ж ні…

Неподалік від роботи є ЗАГС чи як вони там тепер називаються, ті установи де реєструють шлюби. Там постійно крутяться маленькі групи людей: всі вбрані у щось гарне, жінки із яскравою косметикою на обличчі, чоловіки у незвичних і незручних біласорочка-краватка-костюмах. В центрі, а іноді й окремо – молодята. І я довго не міг зрозуміти, що ж саме не так із цим усім весільним рухом. А потім раптом дійшло. Біля кожної групи один, а частіше двоє фотографів. І саме вони віддають накази як стояти, куди йти, що робити. Раніше голоним на весіллі був староста, чи то пак “тамада”. А тепер фотографи й оператори. Без їх згоди ніхто не рухається.
Ну, в наш час коли життя все більше стає віртуальним, це зрозуміло. Сам процес весілля важливіше зафіксувати аніж здійснити. Як і багато інших дій у теперішньогму суспільстві.
Дивуюся, що фотографів не кличуть на першу шлюбну ніч. А може вже й кличуть, лиш я про це не знаю))

У Сан-Франциско одна із шкіл зробила цікаве нововведення у навчальний процес і тепер окрім іншого вони вчать дітей як вирощувати їжу. У статті про це зазначається, що інакше діти б не мали ані найменшого уявлення звідки що береться, тож мабуть ініціатива хороша. Аби не було як в анекдоті “Звідки береться молоко? – Із пакетів у супермаркеті.” Деталі (англ.) та більше фото – тут.

Топ 10 запитів у гугл по Україні показує чітку і неприємну тенденцію – людей найбільше цікавлять теми розкручені на телебаченні: популярні шоу та особистості. Ну й новини. Знову ж – найбільше ті, що пройшли по ТБ. Тобто поки що основним каналом для отримання інформації лишається зомбоящик. А інтернет при всіх його перевагах лишається допоміжним.