25 заповідей журналіста

Тім РЕДФОРД. The Guardian, переклад «Медіа-грамотність», 9 березня 2011 року

Дуже просто і влучно написано. Якби наші журналісти це робили – життя було б значно цікавішим.

Жоден читач у світі не дорікне тобі, що твоя стаття занадто просто написана. Звертайся до звичайної людини. Не смій вважати читача ідіотом. Читай багато. Не бійся заглядати у словник. Пиши правду. Ці 25 заповідей я написав 15 років тому — чи навіть більше, — готуючись до медіа-тренінгу для групи редакторів із видання Elsevier. Складати їх я почав, запитавши сам у себе: що найголовніше в роботі журналіста? Відповідь прийшла одразу, чітка і ясна: зробити так, щоб твої статті читали. Зрештою, це і є одна-єдина причина для їх написання. Журналісти пишуть із метою посприяти розвиткові демократії, обстояти правду й справедливість, побачити світ і заробити собі на прожиття, але всього цього не буде й близько, якщо їхніх матеріалів ніхто не читатиме. Правдиве й точне викладення фактів, звісно, теж має неабияке значення; без нього ти не можеш називатися журналістом, це вже геть інша гра. Але передовсім ти мусиш бути автором, якого читають, — інакше ти, знову ж таки, не журналіст.

…Згодом мене попросили виступити перед колективом журналу Nature, і я скористався тими самими нотатками. Я дав своєму викладові жартівливий підзаголовок: «Маніфест простого письма».

1. Коли ти сідаєш писати статтю, в усьому світі для тебе повинна існувати одна-єдина людина, з якою ти, проте, ніколи не зустрінешся. Це твій читач.

2. Ти пишеш не для того, щоб справити враження на вченого мужа, в якого допіру взяв інтерв’ю, чи на професора, що приймав у тебе кваліфікаційний іспит, чи на дурня-редактора, що не розгледів твого таланту… Ти пишеш для тих людей, що проглядають журнал чи газету, їдучи в метро, і можуть у будь-яку мить перегорнути сторінку.

3. А тому перше речення в твоїй статті є найважливішим — так само, як друге, третє, четверте і т. д. Бо хоч ти — найманий працівник чи вільний проповідник якоїсь ідеї — і відчуваєш свій обов’язок щось написати, жодна інша особа в усьому світі не зобов’язана це читати.

4. Журналістика — це дуже важлива штука. Та якщо самі журналісти почнуть усвідомлювати свою над-важливість — нічого доброго з цього не вийде. Саме пишномовство змушує читачів тікати на сторінки із кросвордами й спортивними новинами. Тому основне, що потрібно для успішного матеріалу — це звичайні «людські» слова, зрозумілий виклад думки і прості речення.

5. Закарбуй собі на шкірі й повісь над робочим столом нагадування: «Жоден читач у світі не нарікатиме, що твоя стаття надто просто написана».

6. А сідаючи писати, пам’ятай — ніхто не мусить читати цей потік маячні.

7. Якщо в чомусь сумніваєшся, припусти, що твій читач не орієнтується в темі взагалі. Але при цьому не смій вважати його ідіотом. Це типова журналістська помилка — переоцінити рівень знань читача і недооцінити його розумові здібності.

8. Так, життя складне, але в статтях і сюжетах нічого складного бути не повинно. Зазвичай люди тому й вмикають Бі-Бі-Сі, розгортають Guardian чи журнал The Lancet — щоб складні речі з галузей медицини, політики й бухгалтерської справи їм розтлумачили простою зрозумілою мовою.

9. Тому, якщо тема заплутана, як спагеті на тарілці, подай свою статтю як одну макаронину, дбайливо відділену від інших. В ідеалі, звісно, з олією, часником і томатним соусом. Читач лише подякує, якщо ти чітко і ясно викладеш йому один аспект питання, а не вивалиш одразу всю купу невпорядкованих фактів…

10. А звідси випливає правило: одна стаття — одна головна теза. Якщо, наприклад, тобі доведеться розписувати в одному матеріалі чотири аспекти якогось питання, об’єднай їх між собою однією стрижневою ідеєю.

11. Не сідай писати, доки не визначишся з головною тезою і не сформулюєш її для себе одним реченням. Потім спитай себе — чи твоя мама одразу збагне, в чому тут суть, а чи міркуватиме над цим реченням бодай одну мілісекунду? Пропонуючи свою ідею редакторові, ти мусиш висловлюватись так само ясно, тож реченню, що міститиме в собі основну ідею статті, треба приділити особливу увагу. Часто-густо воно стає ще й першим реченням твого матеріалу.

12. А перше речення матеріалу завжди слугує таким собі коридором до подальшого тексту. Тому, перш ніж сядеш за роботу, обдумай його як слід, бо якщо воно буде вдалим, то всі наступні речення виписуватимуться легко й швидко. Це не означатиме, що в тебе легкий, гладенький і «причесаний» стиль. Це навіть не означатиме, що ти талановитий. Це просто означатиме, що ти вдало підібрав перше речення для статті.

13. Слова «легкий», «гладенький» і «причесаний» не є образливими для журналіста. Люди платять у першу чергу за ту газету, з якої інформація надходить до них легко й швидко, без туманних алюзій, приміток і приміток до приміток.

14. Слова «емоційний» і «тривіальний» також не є образливими для журналіста… Хороша стаття повинна мати «родзинку» — хвилювати читача, пробуджувати в ньому почуття гумору й дотепності.

15. У слів є значення. І ставитись до них треба шанобливо. Тому шукай їх у словнику, з’ясовуй, звідки вони походять. Вживай слова правильно. Не хизуйся своєю ерудицією, завжди припускай, що можеш чогось не знати.

16. Класична школа газетної журналістики вчить уникати штампів і кліше. Проте часом вони бувають виправдані і навіть корисні — певна річ, якщо вживати їх із розумом. А все тому, що в журналістиці бути метким і спритним важливіше, ніж бути освіченим та ерудованим.

17. Метафори — це прекрасна річ. Тільки не вживай складних і незрозумілих метафор і ніколи їх не нагромаджуй. Колись у редакторів The Guardian була спеціальна антипремія — «Піранья в наморднику» — яку вручили авторові матеріалу про «тигрів із британського Союзу профспілок, що вичікують у засідці, готові напасти, мов піраньї, на яких треба надіти намордники»…

18. Не намагайся здатися крутим. Коли Мойсей велів своїм людям бити мідіянітів, то робив це не для того, щоб показати, який він «чоткий пацан». А коли просив у фараона відпустити народ його, то не казав: «Слу, чувак, ти нас уже нагнув шо капєц, ми, короче, на таке не підписувались». Мова друкованого видання повинна бути вільною від акцентів і напівтонів, що свідчили би про іронію, про глузування з когось чи з самого себе.

19. Уникай довгих і безглуздих слів. Уникай жаргонізмів, надто якщо пишеш на наукову тематику. У цьому разі тобі, очевидно, доводиться жонглювати словами, яких люди зазвичай не вживають у повсякденному мовленні — фенотип, мітохондрія, інфляційна модель Всесвіту, розподіл Ґауса, ізостазія й т. ін. — а це саме собою виключає хвацький і дотепний стиль. Краще бути просто розумним і впевненим у собі.

20. Питомі слова рідної мови завжди кращі за латинізми. Ми не експропріюємо, а вилучаємо, не диверсифікуємо, а розширюємо. Мойсей, знову ж таки, не казав фараонові: «Очевидним наслідком пролонгованої експлуатації даної етнічної групи може стати швидке розростання певного виду водоростей в акваторії головної ріки, що матиме несподіваний вплив на місцеву флору й фауну з імовірними ускладненнями водопостачання населенню»…

21. Пам’ятай — люди звертають увагу передовсім на те, що стосується їх безпосередньо. Деяких «особливо стурбованих» мешканців Південного Лондона економічні реформи в Суринамі, звісно, можуть цікавити більше, ніж остання вирішальна гра «Левів» у суботу, проте вони будуть у меншості.

22. Читай багато. Читай Біблію і романи Діккенса, поезію Шеллі і комікси від Marvel, трилери Честера Гаймса і Дешила Хемета. Дивись, які надзвичайні картини можна малювати словами, як можна вичаклувати з них цілий світ усього за півсторінки тексту.

23. Уникай безапеляційних суджень. Завжди може знайтися хтось більший, швидший, старший, заможніший чи бридкіший за героя твоєї статті, якого ти щойно нагородив означенням із префіксом «най». У цьому випадку ліпше перестрахуватися, вживши конструкцію «один із…», або принаймні послатися на достовірне джерело — Книгу рекордів Гіннесса, список найзаможніших людей за версією The Sunday Times і т. п.

24. Є певні речі, які добрий смак і буква закону просто не дозволять тобі випустити в друк…

25. За свої слова треба відповідати. І не тільки перед законом. Тому твоєю метою має бути правда. Якщо ж сказати однозначно, що в тій чи іншій історії є правдою, важко, — а так найчастіше й буває, — домагайся справедливості, завжди пам’ятай, що все на світі можна оцінити з двох точок зору. Уникай закликів до об’єктивності — це дуже нечесна штука. Ти можеш писати, що вчені з Лондонського королівського товариства заявили, буцім генетично модифіковані продукти — це добре, а збіднений уран — майже зовсім не шкідливий. Але при цьому не забувай, що людей, які розробляли всілякі ГМО, прийняли в те саме Лондонське королівське товариство — за розум і освіченість — люди, що вміють збагачувати уранові стержні і збіднювати решту. Тож — перефразовуючи міс Менді Райс-Девіс — вони б і самі це сказали, чи не так?

Взято звідси

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *