Мітки: політика

Песимізму пост – про зникнення України

На фоні двох учорашніх подій – шостої річниці трагічних подій на Майдані та евакуації з Уханю – прийшло чітке розуміння, що Україна чим далі тим більше стає віртуальною сутністю. А територія і населення (за активної участі сусіда-агресора, але й зі своїм внутрішнім рівнем розвитку на рівні плінтуса) це совок найгіршого типу: “зробіть мені добре і просто”. І насрати на все інше, пофігу причинно-наслідкові зв’язки, “гірше не буде”…

І тепер чітко видно, що Майдан, який сприймався як відродження нації, насправді був величезною аномалією, тим винятком, що підтверджує правило.

Пацієнт може так і не прийти до тями. Тенденції до перекреслення усіх здобутків надто явні і щодня з’являються чергові підтвердження цьому. Може народ, який так і не усвідомив де ворог, заслуговує на все, що далі буде.

1) Чергове (уже вкотре в історії) зросійщення (культурний простір, офіційний простір).

2) Чергове (також далеко не вперше в історії) переслідування КОЖНОГО, хто здатен чинити спротив.

3) Після перших двох етапів Україну легко буде втягнути у руцьку сферу впливу, вона зникне як суб’єкт із міжнародної арени і поступово знову всі питання будуть вирішуватися десь далеко на північному сході.

4) Повне підпорядкування і нова малоросія.

Я хотів би перечитати цей пост через два роки і з полегшенням написати “Помилявся”. Завжди був оптимістом.

Про еміграцію з України через 3 роки після Майдану

Неділя. Але стрічка чомусь повна всякого… Зокрема раптом побачив з десяток дописів, у яких критикується еміграція з України. Стара пісня. Типу “кому ми там потрібні”, “треба будувати тут”, “реформи йдуть і все буде добре” (це моя улюблена, одразу видає джерело)). Я пам’ятаю за часів овоча навіть соціальну рекламу запускали, купу грошей вбухали (а скільки вкрали при цьому?) і тепер чітке враження, що згадали старі методички. Можна довго дискутувати на цю тему, але:
1) при владі ті ж, або такі ж як і були,
2) змін на краще не передбачається. І не треба казати, що пройшло мало часу, за три роки можна було хоча б люстрацію провести і відповідні закони прийняти, а вже сам процес хай би розтягся, але цього не зроблено.
3) “а що зробив для змін ти?” – найпідліше питання, бо для чого тоді було Майдан і всі жертви, якщо головне завдання свідомого громадянина, це все життя боротися із системою, замість того, щоб спокійно займатися улюбленою справою і примножувати славу та багатство держави? Якщо я побачу, що інакше ніяк, я готовий боротися, але радикально, щоб моїм дітям більше не довелося це робити. При цьому, я бачу, що більшості або пофіг, або так комфортно – бажання зникає.
І лишається тільки одне.
А оті всі дописи, які чомусь з’явилися майже одночасно, свідчать лише про одне – чергова інструкція зверху. І це теж симптом.

Про вибори

Судячи з постів у фб народ мучиться з вибором. Я не мучуся.  оскільки люстрації так і не відбулося слід це зробити власними силами. Тобто у мене дуже просто відсіяти непотрібних – жодна політична сила, жодна людина які там уже були, мого голосу не отримають, тільки нові обличчя, а їх не так і багато, нормальних.

Вибори показали…

Вибори показали, що мало бути нормальною людиною і хотіти жити в нормальному сіспільстві. Слід ще докладати значних зусиль, щоб інші теж стали нормальними. В першу чергу просвітницька та розяснювальна робота. Здавалось би люди повинні розуміти що роблять і які можуть бути наслідки – але ні. Це дуже сумно і дивно, та вже як є. Все одно крок уперед в порівнянні з виборами минулими, але дуже маленький майже непомітний. Прогрес такими темпами можливо менш болючий, лиш дуже сподівався ще пожити у нормальній країні. Ну можливо хоч донька поживе.

Різниця

Учора я чітко зрозумів різницю між патріотом і націоналістом. Патріот може гордитися своєю країною і своїм народом (людьми різних національностей), а націоналіст це мілке чмо із величезним комплексом неповноцінності, яке може існувати лише якщо думає, що всі інші нації нижчі.

Майдан, Україна і площа Республіки

Можливо Майдан і не програв, але ще не виграв – точно. Адже поки що жодних (!) змін, все в країні по старому, хіба що гордість за своє та нарешті справедлива нелюбов до Росії з’явилися. У фейсбуку випадково наткнувся на спільноту “Українці в Італії”, вони там збираються віче проводити в Римі на площі Республіки сьогодні. І одне з питань “чому майдан програв”. Спіймав себе на тому, що теж хочу в Італію, думати про Україну, непокоїтися про неї, але збиратися на площі Республіки в Римі. Ну або в Мілані чи ще деінде.

Про партію козлів і провокаторів – “Свободу”

Всі вже про “Свободу” написали? Я ще не написав. Рік тому, коли виникли конфлікти з угорцями, Інга мені сказала, що свободівці козли і я погодився, тоді ще був мегасрач по ЗМІ, що особисто мені обійшовся у велике розчарування в давно знаному журналістові, якого доти вважав цілком адекватним.

Під час подій в Ужгороді, я випадково став свідком як свободівець Куцина кричить, що буде бити морду кожному хто скаже, що революцію роблять не партії, і що не треба прапорів та партсимволіки. Він ще довго добивався (за підтримки Піпаша та інших) аби в Народній раді були тільки опозиційні партії, без громадських активістів. Це був другий дзвіночок.

Тепер, після вчорашнього “шоу”, попри те, що керівник НТКУ можливо й заслужив дещо,  я щиро вважаю “Свободу” підарасами і прокремлівськими провокаторами.

Перший етап

Що ж, здається перший етап завершено, залишилося всього кілька років напруженої роботи і у нас буде нормальна країна:-)  Кілька моментів, які мусять бути весь час на виду, бо інакше виявиться, що все було дарма:
1) винні мусять бути покарані. Без винятків і без поблажок.
2) люстрація. Без винятків.
3) зміна системи прийняття рішень і взагалі діяльності влади на більш прозору та відкриту для критики і регуляції з боку громади.

Багато в чому із ситуації, яка виникла, винні ми – прості громадяни. І це має стати уроком. Політикою та політиками треба цікавитися, їх треба контролювати і критикувати. Це я в першу чергу і собі також пишу.

Цікава реакція на заміну міністра освіти

Сьогодні дізнався, що вже завтра буде представлення нового міністра освіти. Табачника, звичайно, треба було давно копнути в гузицю і ще й судити було би не зайве, але цікава реакція людей причетних до освіти на цю подію: “Знову будуть нові підручники друкувати”. Що чітко показує рівень довіри до будь-яких змін у владі і песимістичні очікування результатів від цих змін. На жаль досвід показує, що у більшості випадків так і є.

Про податки і спротив владі

Одним із пунктів “спротиву” теперішній владі деякі люди чомусь активно пропагують “не платити податки”, мовляв “не можна фінансово підтримувати злочинну владу”. І хоч з багатьма іншими пунктами, як і з тим, що теперішня влада повністю себе дискредитувала і повинна бути відсторонена, я повністю згоден, саме пункт про податки викликає активне неприйняття. Поясню чому. (більше…)