Песимізму пост – про зникнення України

На фоні двох учорашніх подій – шостої річниці трагічних подій на Майдані та евакуації з Уханю – прийшло чітке розуміння, що Україна чим далі тим більше стає віртуальною сутністю. А територія і населення (за активної участі сусіда-агресора, але й зі своїм внутрішнім рівнем розвитку на рівні плінтуса) це совок найгіршого типу: “зробіть мені добре і просто”. І насрати на все інше, пофігу причинно-наслідкові зв’язки, “гірше не буде”…

І тепер чітко видно, що Майдан, який сприймався як відродження нації, насправді був величезною аномалією, тим винятком, що підтверджує правило.

Пацієнт може так і не прийти до тями. Тенденції до перекреслення усіх здобутків надто явні і щодня з’являються чергові підтвердження цьому. Може народ, який так і не усвідомив де ворог, заслуговує на все, що далі буде.

1) Чергове (уже вкотре в історії) зросійщення (культурний простір, офіційний простір).

2) Чергове (також далеко не вперше в історії) переслідування КОЖНОГО, хто здатен чинити спротив.

3) Після перших двох етапів Україну легко буде втягнути у руцьку сферу впливу, вона зникне як суб’єкт із міжнародної арени і поступово знову всі питання будуть вирішуватися десь далеко на північному сході.

4) Повне підпорядкування і нова малоросія.

Я хотів би перечитати цей пост через два роки і з полегшенням написати “Помилявся”. Завжди був оптимістом.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *