Загін самовбивць / Suicide squad і яке воно – 4Dx

Вирішив я піти на це дуже вже розрекламоване кіно не куди-небудь, а в нещодавно відкрите суперпупермеганапаковане 4Dx. І пішов. Ну, що сказати? Враження двоякі.

Про кіно.
Чергова екранізація коміксів із всесвіту DC вийшла не такою паскудною як попередня стрічка – про Бетмена проти Супермена. Хоч і пов’язана – тут і Бен Аффлек з’явився і про “смерть” Супермена показали. Мабуть за рахунок героїв, тобто антигероїв – вони значно яскравіші, емоційніші і цікавіші. Хоча психопати, звичайно, ще ті – ну так і задумано.
Видовищно – тут без нарікань. Усе просто супер. Щоправда, більше сподобалися сцени експозиції – знайомство з героями, бо там музика краща була. А коли вже пішла заруба із богами, то дали звукорядом традиційну симфонічну голлівудську жвачку і стало трохи нудніше.
Самі герої (анти) теж різні, особисто мені (та й думаю не тільки мені), більше всього сподобався Дедшот, але як то кажуть на смак усі олівці різні, тому, мабуть, уся команда така різна – щоб кожному хтось припав до душі.
О, там ще любов була, але така якась, дуже вже дивна. Чудова іллюстрація на дівочу тему “Любов зла – полюбиш і козла”. Воно, може, молоді й подобається – вибухові пристрасті, повна довіра, романтика аж до смерті. На щастя, цієї дурні було мало і воно не зіпсувало перегляду.
Тепер про формат 4Dx.
Він, звичайно, трохи посилює ефект присутності – крапельки там падають, коли дощ, крісло гойдає, коли політ, смикає, коли удари і товче у спину, коли стріляють, при спалахах у залі ще стробоскопи мигтять і в кінці навіть диму пустили. Але я туди більше не піду. Тому, що всі оці ефекти дуже вже відірвані від того, що відбувається на екрані. Несинхронно. І виходить, що крісло просто трясе іноді. Як масаж. Або як маршрутка Ужгород-Хуст. Води у дощ мало дають. Дмухання в потилицю: я взагалі не зрозумів – що це було? Так що це був перший і останній похід на такого роду розвагу.
А в цілому кіно десь відповідає очікуванням, тож іще встигнете якщо бажаєте до кінотеатру.
8 із 10.