До інтернету багато всього робилося не так, як тепер. Можна лякати нащадків історіями про те, що котиків ми бачили лише своїх (якщо були) і сусідських. А футбольні матчі слухали (!) по радіо. І щоб побачити чиєсь фото, слід було чекати кілька годин поки плівку проявлять, потім фото надрукують, а потім ще тиждень пошта їх везла-доставляла. “Скачати пісню” означало шукати у кого вона уже є, потім домовлятися, потім або передавати касету, або приходити самому і переписувати в режимі реального часу, скільки звучить, стільки й чекати.
Все займало багато часу.
Але звідкись він був.
На читання книг. На прогулянки. На зустрічі-посиденьки.
Де тепер той час? Ми все робимо швидше в сотні разів. І нічого не встигаємо. Хоч бери й пиши у фейсбук розпачливий пост)))