Коріолан / Coriolanus – відкрийте чудового актора

Кіно особисто для мене стало відкриттям актора Ральфа Фіннеса. Звичайно всі його бачили і раніше – адже саме він грав Волондеморта в серії про Гаррі Поттера. Але то було несерйозно. А тут просто вразив. Найсмішніше, що починав я дивитися кіно через іншого актора – Батлера, адже майже всі фільми з його участю можна назвати хорошими, треба ще “Проповідника з кулеметом” подивитися. Так от, у “Коріолані” Батлер практично нуль у порівнянні з Ральфом Фіннесом.
Сюжет взято із трагедії Шекспіра, яка в свою чергу базується на ленгенді про римського полководця Коріолана (Коріолануса, якщо вже правильно). Мова йде про ідеального воїна, що всіма силами захищає Рим і поважаючи заслуги перед державою  його хотять обрати консулом. Однак полководець дуже не любить простий народ, а за правилами він має саме у народа просити дозволу на цю посаду. Цим користуються двоє сенаторів від плебсу і доводять справу до вигнання (як альтернативі смертної кари). І Коріолан ображений на місто, за яке проливав кров, іде до свого суперника, стає там воєначальником і веде військо на Рим…
Насправді всі ці сюжетниі перипетії тут лише декорації, тим більше, що творці фільму зробили вдалий крок і перенесли дію у наші дні. Тобто йде справжня війна, солдати бігають не з мечами, а з автоматами, всі події у репортажному стилі висвітлюються телебаченням, як на мене це додало ситуації драматизму, хоч і трохи вихолостило поверхову сюжетну лінію, бо в реальності у нас війни відбуваються трохи не так.
Утім ці декорації не затуляють головні перипетії, а саме – поведінку героїв, зміну їх характерів, особисті драми. Все це навпаки підкреслено і показано надзвичайно чітко і влучно.
Образ хороброго полководця спочатку не викликає жодного співчуття, бо він придушує народні повстання і не любить простих людей. З часом однак стає зрозуміло, чому він так зневажає плебеїв і вже з середини фільму полководець викликає якщо не любов то принаймні повагу. Саме тому сцени де його цькують і виганяють з міста такі драматичні і емоційно насичені. Під кінець ставлення до героя знову змінюється – надзвичайно бурхлива суміш емоцій, співчуття, нерозуміння і розуміння водночас.
І за всім цим чудово зіграний, яскравий, об’ємний, реальний до останньої волосинки образ Коріолана. Безперечна заслуга Фіннеса і як на мене особисто – найкраща роль за останні кілька років взагалі у кіно. Ще жоден актор не був настільки потужним на екрані. Ще жоден не був настільки реальним. Повторюся – справжнє відкриття для мене, майже шок.
Фільм окрім головної лінії – доля Коріолана – має ще кілька цікавих штрихів, актуальних для сучасного світу.
Перше – це питання демократії, як системи, коли керує не стільки народ, скільки купка політиків, здатних думкою народу маніпулювати. Наскільки легко іноді людям віддавати свої голоси, не відаючи до чого це призведе і що відбувається насправді.
Друге – самі політики. За бажанням влади і тимчасовими перевагами, вони стають нездатними бачити перспективу і навіть думати про щось, що не є сьогочасним. І рвучи один у одного владу забувають про все на світі, про те, що їхні дії можуть спричинити катастрофу.
Третє – честь і гідність. Як часто вони виглядають зверхністю і пихою. Як часто зверхність і пиха замінюють і чесь і гідність. Як важко жити чесно і гідно у нашому світі, причому в усі часи, навіть дивно, що люди взагалі ще не забули, що є такі слова.
Ну і четверте – це вже здивувало особисто мене – образ матері. Мабуть мав бути складний і багатогранний а вийшов якийсь недолугий. То вона твердо робить із сина героя і вважає, що краще йому загинути в бою, аніж зганьбитися. То навпаки, коли для затвердження консулом треба було трохи “прогнутися” – умовляє його це зробити. І ще третя – мати яка благає сина відступитися і не нищити рідне місто-державу. Якось ці грані не складаються докупи у живу людину, надто вже вони суперечливі. І навіть якщо звести їх воєдино виходить, що в тої жінки немає ніякої відповідальності, немає навіть мізків, щоб усвідомити наскільки вона була причетна до всього, що сталося.
Зате дуже яскравим вийшов образ сенатора – друга Коріолана. Він якраз усе розуміє, навіть сказати б надто добре розуміє.
Всі інші герої все ж трохи недопрацьовані, епізодичні, зокрема той же герой Батлера, майже статист, туманний образ ворога, потім партнера і потім аж наприкінці досить мляво і непереконливо проявляє якісь емоції.
Утім всі недоліки тьмяніють поряд із чудовою грою Фіннеса.
Я б рекомендував це кіно всім, але розумію, що насправді подивитися його буде до вподоби небагатьом. І сам сюжет – фільм про війну й солдата, і те, що в основі Шекспір (герої говорять віршами) не сприяє масовому сприйняттю. Але дуже рекомендую тим, хто любить хорошу гру акторів, сильні емоції та складні питання. До речі рекомендію в оригіналі із субтитрами, все ж актор, це не лише обличчя, а й голос.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *