Хороша і мила комедія з дууууже великим відсотком мелодрами. Але тим не менше варта перегляду.
Ні, нічого аж прямо видатного й особливого. Але цілком придатна для спокійного вечора.
Головний герой має дуже незвичайний нервовий розлад. Коли його переповнюють позитивні емоції, він… засинає, причому сон цей більше схожий на запаморочення. Тому герой обходить (буквально) якнайдалі цуценят, щасливі пари та інші речі, які можуть викликати раптовий напад хвороби.
Ясна річ, закохуватися йому теж не слід.
Але всі навколо підбадьорюють, обіцяють, що все буде добре, та й хочеться ж.
Загалом і сама ідея і зав’язка цікава.
Акторський склад теж чудовий. Власне через те, що там грає Мартін Фріман, я й звернув увагу на фільм, ще не бачив відверто поганих стрічок із його участю.
Несподівано було побачити “Бернадет” із “Теорії Великого вибуху”, додало родзинки.
Тож якщо ви втомилися від екшн-трилерів-жахів-детективів – “Ода радості” саме те що треба.
До речі, підкреслюючи назву лейтмотивом стрічки звучить однойменний твір Бетховена, ага, той самий що тепер гімн Європи.
