Баха читав давно і саме “Чайку” в принципі перечитував найменше – казочка про Джонатана прозора в своїй алегоричності і хоч захоплює не на жарт, запам’ятовується з першого разу. А тому поставивши подумки галочку напроти цієї книжки, надалі лишається тільки відповідати на питання “А ти читав?..” значущим “так”, бо що не кажіть, а люди яким ця книжка сподобалася завжди можуть собі про щось поговорити з превеликим задоволенням, адже десь таки їх світи перетинаються.
Був дуже здивований нещодавано, коли виявив у мережі доступний для скачування фільм. Згадав, що про зйомки сам Бах писав у одній зі своїх пізніших книг, але чомусь думав, що то ніколи сюди не дійде, бо було давно і навряд чи комусь із піратів цікаве. Скачав. Хай уже вибачать мені правовласники:-)
Фільм справив двояке враження.
Надзвичайно красиві кадри. Як то кажуть “Можна безкінечно довго дивитися на море…” Цілком згоден. Польоти над тим морем також знято пречудово. Можливо зараз, коли на комп’ютері можна зімітувати абсолютно будь-що, цей фільм і можна було би зняти ефектніше, але як на мене то виграш був би незначний. Там навіть є спецефекти (мене вже з самого початку цікавило як Джонатан буде виглядати наприкінці – не розчарувався).
А от сам, як тепер модно казати “меседж” фільму якось не сприйняв. Спробую розказати чому. По перше книгу екранізували майже буквально (що не дивно, якщо врахувати, що списьменник брав участь у зйомках), а тому не було нічого нового. По друге (це не я виявив, але згоден) – надто пафосно все. Ті ж речі можна переповісти й простіше. Чи це спроба вразити і змусити замислитися тих, хто потребує спочатку вражень, а потім уже думок, чи просто такий стиль найбільше імпонував і режисеру, але вийшло саме “пафосно”. Трохи заважало те, що в молодого (за сюжетом) Джонатана був хрипкий надтріснутий голос (дивився оригінал із російськими субтитрами) старшої людини. ДУЖЕ заважала музика. Я той стиль не люблю і пісні, які покликані були підсилити враження, навпаки – його псували.
Також допускаю, що подивився це кіно просто невчасно – кілька років тому дерева були більшими ну і таке інше.
А ще не давало мені спокою питання що ж усе таки краще: зуміти жити так як ти хочеш залишаючись у зграї і виконуючи якісь обов’язки перед іншими, чи зробити найлегше – втекти, все кинути, всіх забути, тому що є Призначення, або ж Шлях? Навіть якщо вигнали, це лише варіант тої ж втечі. Звичайно похвально вернутися потім великим гуру і вказати свій Шлях всім охочим, але є все ж таки щось неправильне у позиції “раз мене ніхто не цінує – піду, а ви всі ще пожалкуєте”. Це дуже близьке до суїциду, бо Шлях відкривається далеко не перед кожним, а от піти хочеться в якийсь момент життя майже кожній людині.
До речі, якщо вам здалося, що фільм мені не сподобався – це не так. Дуже раджу переглянути.
Відгук про кіно / серіал
