Пастир: постапокаліптичний вестерн про вампірів

Здається останнім часом кіновиробники вирішили заїдзити тему вампірів до повного виснаження. Уже яких тільки варіантів кровососної тематики не було. І ось маємо нову версію.
І версія ця, незважаючи на першоджерело у вигляді коміксу – це відчувається буквально в кожному другому кадрі – видається більш правдоподібною в тому, що стосується отих самих вампірів. Не гламурні красені і красуні з єдиним маленьким недоліком – п’ють людську кров, а справжні хижаки, інший біологічний вид, уже хоча б через це фільм заслуговує на перегляд.

За сюжетом одвічна боротьба людей з вампірами майже закінчилася коли церкві вдалося утворити спеціальний орден воїнів із надзвичайними здібностями – пастирі. Саме вони могли змагатися із вампірами на рівних і тому скоро загнали всіх у резервації, а люди зітхнули з полегкістю, ну а церква зайняла панівне положення у світі. Аж одного дня пастир у відставці дізнається, що його рідню вбили оті самі вампіри. Звернувшись до церкви він отримує лише запевнення, що це провокація, а його відлучать, якщо він не підкориться і спробує сам розібратися в ситуації (тут до речі або звисаючий кінець сюжету, або лінія розрахована на другу частину, адже незрозуміло, чому церква так прикриває одвічного ворога). Як неважко здогадатися пастир все ж обирає шлях помсти і війни. Ну, а далі власне бої, погоні і різноманітні пригодницькі перипетії, що й переказувати не варто, а то вам буде зовсім не цікаво.

Що у фільмі справді цікавого – дуже добре передано атмосферу – такий собі американський Дикий Захід трохи розбавлений новітніми технологіями, але бідний і під п’ятою тоталітарної церкви. Щось подібне є в багатьох книгах, але на екрані здається, з’являлося лише в короткометражному мультику The Saga of Codehanters (2008), хоч там все ж більше кіберпанку.

Отже візуальний ряд “Пастиря” цілком достойний, хоч моментами і хотілося б більшої чіткості та видовищності в моменти битв. І сюжет, якщо не зважати на деякі неузгоджені, або ж опущені чи збережені для продовження моменти, не виглядає аж надто вже безглуздим. От діалоги і образи – таки відчутно картонні, це спадкова хвороба всіх коміксофільмів, головне не дуже на них звертати увагу.

Що було насправді дивним – що творці фільму навіть якусь ідейність намагаються донести, хоч нічого оригінального й не кажуть: “Якщо ти правий – не зважай, що весь світ проти” ну і чисто американські месиджі про право йти наперекір владі, якщо вона не виконує свою функцію – це у Голівуді в кожному другому фільмі повторюють і таке враження, що саму ідею вже просто вихолостили, вона пролітає мимо не лишаючи сліду. Утім тут на ідейній частині жодних акцентів, вона скоріше для мотиваційного фону головного героя, щоб підкреслити його войовничий і справедливий образ.

Що не сподобалося – кіно насправді одноразове – навряд чи я захочу його передивлятися – немає жодного момента який би зачепив до глибини душі або хоча б сподобався настільки, щоб хотілося його передивитися. Як так вийшло при загалом не найгіршому підході – не зовсім ясно. Можливо ви це зрозумієте?

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *