Жива сталь: казочка про роботів-боксерів

Все ж тема механічних людей, у всьому подібних до нас, але великих і крутих, займає досить значне місце в культурному світогляді підлітків. Чим іще пояснити такі гроші вкладені спочатку японцями, а потім і Голівудом у Трансформерів, а тепер іще й у “Живу сталь”? Утім, якщо згадати Азімова, то стає зрозуміло, що й серйозних дядьків ця тема цікавила. Великий фантаст створив цілий світ зі своїми правилами, емоційно насичений, драматичний, сповнений філософських питань. І, мабуть, малоцікавий голівудським продюсерам, адже за останні роки було зроблено тільки одну спробу перенести цей світ на великий екран, зате вже маємо три частини Трансформерів, а тепер іще й “Живу сталь”.
У цих двох фільмів багато спільного – чудовий візуальний ряд – зйомки, спецефекти, графіка, все це зроблено максимально якісно й реалістично. Хоча ні – мабуть все ж у “Живій сталі” все ще краще. А от сюжет, та й взагалі ідеї – цілком різні.
У стрічці оповідається про невдаху-боксера, що після зникнення справжніх поєдинків між людьми зайнявся роботами, які на рингу лупасили одне одного, іноді до повного знищення. Втім у новій сфері справи в нього теж ішли не дуже добре. А потім до боргів та невдач ще додалася необхідність побути із власним сином докінця літа. Утім малий виявився весь у батька – також знайшов собі робота і вирішив брати участь у поєдинках. Власне кіно – це розповідь про те як батько з сином допомагаючи одне одному, проникалися родинними почуттями і вчилися бути сім’єю.
І цей можна б сказати мелодраматичний сюжет для цікавості розбавлено видовищними бійками залізних боксерів, руйнівними поєдинками роботів, іскрами від зіткнень сталевих бійців та вирваними-відбитими частинами їх корпусів. Ось ця частина і вийшла найкраще. Справді те, що полюбляють усі хлопчаки, ще коли бавляться іграшковими машинками та фігурками. Хоча, якщо вже зовсім прискіпливо – це абсолютно нереально, так ніколи не буде, тому, що безглуздо. Ну але зате красиво.
Сама історія сприймається не так добре, ну принаймні у моєму віці. Головний герой, добре зіграний Хью Джекменом якийсь не цілісний, погано прописаний – то він азартний гравець, який взагалі майже не думає ні про реальні шанси ні про що інше, то сам переконує малого не ставити все на кон. То він егоїст і думає лише про власні гроші, то цілком нормальна людина, причому іноді це буквально в сусідніх сценах.
Возз’єднання батька і сина настільки прогнозоване, що це навіть не буде спойлером, але сама сцена, де він просить пробачення і його аргументи якісь слабкуваті…
Утім не дивлячись на всі ці недоліки фільм вартий перегляду, лише слід одразу налаштуватися на казку, а не фантастку, тим більше наукову. Просто декорації сучасні.
Єдиний правдивий і тому трохи несподіваний момент – фінал останнього двобою.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *