Американська афера: мелодрама й нерви

American-Hustle

Почну з назви – “Американська суєта” більш точний переклад англійського American Hustle і точніше відображає суть. Бо хоч аферисти у фільмі й присутні, в цілому їхні дії значно більше нагадують якийсь броунівський рух аніж красиві сплановані акції. Фільм взагалі дуже хаотичний і цим схожий на людське життя, коли плани нічого не варті і лише вміння реагувати на ситуацію дозволяє вижити.
Зате все красиво. Кінець семидесятих років минулого сторіччя показано мабуть найкраще. Маю на увазі стрічки, що вийшло на екрани останнім часом. Шик, блиск, фальш, неоковирний але претензійно-пафосний і провокативний одяг, перуки, диско – всього цього за дві години стільки, що мимоволі виникає відчуття повного занурення в епоху. Звукоряд не відстає: найвідоміші хіти того часу доповнюють картинку. І власне саме це є головною перевагою фільму. Дуже добре відчувається атмосфера. А все інше – так собі.
У всіх анотаціях написано, що фільм на основі реальних подій, коли ФБР взяло за яй…, перепрошую, арештувало кілька високопосадовців, навіть одного сенатора. Ну, корупція – це така штука, що у нашому житті пристуня на жаль як невід’ємна опція. Можливо для США це й незвично. І дуже сподіваюся, що коли не будь для нас теж буде.
Сюжет крутиться навколо парочки аферистів, що годуються махінаціями середнього рівня, кілька тисяч там, кілька тисяч тут, аж поки їх не притисло ФБР і не змусило вийти на вищий горизонт, щоб спровокувати конгресменів. Що герої і роблять попри всі незручності та загрозу здоров’ю, а іноді й життю. Також намішано повно драматичних моментів у особистих стосунках, під цінець уже взагалі незрозуміло хто кого любить, а хто ненавидить. У якийсь момент стає лише зрозуміло, що операція сама по собі лише фон для цих всіх мелодраматичних переживань. Так що додивлявся я вже лише аби знати чим усе закінчилося, без інтересу.
Також стало зрозуміло чому таку вагу було приділено образам – вони у фільмі надзвичайно яскраві та об’ємні. Місяцми смішні, наприклад агент, що на ніч крутить волосся на бігуді, або мер із зачіскою як у Елвіса, місцями зловісні, або навіть неприємні, але майже немає, принаймні на першому плані прохідних фігур, які не привертають уваги. І тут дуже цікаво дивитися на відомих акторів, бо майже у всіх незвичне амплуа. Героїня “Голодних ігор” Дженіфер Лоуренс тут тупа молода дружина героя, Роберт Де Ніро – старий мафіозі (ну це звично), Емі Адамс – секс і розумна фатальна жінка, Бредлі Купер – піжон, агент ФБР, Джеремі Реннер взагалі далекий від екшн-героя, просто свій хлопець, мер, чесний і порядний.
Ну і окреме слово про головного. Крістіан Бейл просто неймовірно зіграв єврейського махінатора, товстопузого із задишкою, із передінсультним станом і лисиною, яку треба ретельно прикривати перукою. Навіть процес вдягання у його виконанні викликає жахливе відчуття дискомфорту. Як і все інше – мова, рухи, все-все становить повну протилежність героям Бейла у інших фільмах. І не викликає співчуття. Ну майже не викликає, якщо будете дивитися – зрозумієте.
Хоч фільм і закінчується майже хеппі-ендом, цього разу він якийсь дивний. ніби всі живі й здорові, але такою ціною, що не один раз виникає питання – а чи варте воно того було? Тобто від самого початку постійно все йшло не зовсім так як планувалося, хаос цей вимагав стільки нервової енергії, що це навіть глядачу передається, а результат якийсь дуже непереконливий вийшов. Майже як у примовці “Все суєта суєт…”
Тож я навіть і не знаю чи радити це кіно для перегляду. Особиста оцінка – п’ять із десяти.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *