Історія про хлопців, яким було нудно жити звичним життям, бо їх захоплювали історії про вампірів (одного) і павуки (іншого), і про те, що бажання збуваються. Навіть якщо це бажання вилазить боком. І попри весь потенціал ця історія виглядає гірше, ніж могла би. І відповідальним мабуть усе ж слід вважати режисера, бо всі інші – актори, художники, оператори – свою роботу виконали на відмінно.
Сюжет сам по собі, можна сказати, вже навіть трохи застарілий для кінематографу. Війна між хорошими вампірами, які п’ють кров, але не вбивають людей, і поганими – що уособлюють усе найгірше в казках про вампірів, зустрічалася нам уже сотні разів. І хоч у різних фільмах усе відбувається по різному – суть все таки одна. Лише тут мова йде не про битву власне, а про юнака, який майже випадково виявився втягнутим у велике протистояння. І, аби вижити, він мусить допомагати одному вельми симпатичному вампіру (із “хороших”), а для того, аби повноцінно допомагати, мусить сам стати вампіром, хоч і тримається моральних засад, всотаних, як то кажуть, “із молоком матері” до останнього – не можна пити людську кров і тому подібне моралізаторство.
Історія хоч і викликає певний інтерес, усе ж вона далеко не головне в цій стрічці. Набагато більше уваги приковує візуалізація. І тут таки є на що подивитися. Стиль фільму надзвичайно оригінальний – така собі готично-барочна чорна комедія.
Де вампір із своїми властивостями може бути серед своїх? Звісно ж, у цирку потвор. Тому основним тлом є саме цирк, – найстаріший у світі, де зібрано найнезвичайніші відхилення від людської норми. Колись такі цирки були дуже популярними в США, та й по Європі у середньовіччі постійно виступали ярмаркові потвори, навіть був великий бізнес на тому, аби людей спотворювати, але ми відхилилися від теми. Цирк, який ми бачимо в цьому фільмі, незвичайний, бо тут зібралися люди не просто інакші, а із геть надприродніми можливостями, наприклад така собі дівчина чудо регенерації, що за лічені секунди відрощує відірвану руку. Сальма Хаєк на тому фоні виглядає не так уже й екзотично, але надзичайно (коли без бороди) привабливо. Оскільки головною темою став цирк, то й візуальний ряд вийшов яскравий із навмисними перебільшеннями, і дуже насичений та цікавий. Власне це майже єдиний плюс фільму. Втім ні – також дуже сподобалася гра Джона С. Рейлі – вампір у його виконанні вийшов чудовий – в міру шалений і дуже ефектний.
Було б чудово, якби тему продовжив інший режисер – залишаючись у рамках створеного світу, з тими ж героями, але щоб вийшов не набір хороших сцень вкупі з посередніми, які хочеться промотати, а справжнє видовище, адже книг про походеньки асистента вампіра вистачить на невеликий серіал.
І ще – сумно, що страшне чи романтичне кіно про вампірів знімати вже навчилися, а от смішне ще поки що ні.
