Home – дім, який ми втрачаємо

Цей проект досить сильно піарився, а тому писати про те як його створювали, навіщо створювали і тому подібні “офіційні” відомості вважаю нема сенсу. Зупинюся конкретно на фільмі і тих емоціях, які він викликав.
Перше – візуальне сприйняття. Просто неймовірне враження. Вперше настільки сильно пожалкував, що вдома немає величезного екрану. Фантастичної краси зйомки, просто неймовірні, красиві до майже болісного відчуття, коли хочеться щоб кожна сцена тривала, і тривала, і тривала… На планеті Земля справді є на що подивитися, але навіть те, що створювали люди, навіть те, що не повинно бути на поверхні, знято настільки чудово, що майже нема слів, які б дали змогу описати все адекватно. Один з яскравих прикладів “Краще раз побачити, ніж сто разів почути”.
Якщо вам трапиться це кіно у хорошій якості – не пошкодуйте часу, подивіться хоча б частину. Під подібні зйомки може навіть медитувати можна було б, якби фільм був лише зібранням тих кадрів. Але крім зйомок у фільмі є ще ідея, яку нам намагаються висловити закадровим текстом. Отже друге враження – песимістичне. Власне ідея проста і геть не нова. Наскільки я пам’ятаю ще в радянські часи ця тема стояла досить гостро хоч і трохи в іншому ключі, а потім, принаймні у нас в країні це все забулося, бо проблем більш важливих і близьких стало неймовірно багато. так от “Дім” – це наша планета. Вся. Без поділу на зони, держави, сфери і т. п. Один єдиний комплекс, у якому все пов’язано. І ця система доживає останні роки, якщо людство не отямиться. Знайома пісня, правда? Екологи про це говорять уже десятки років. Факти, що наводяться у фільмі більш ніж промовисті. Ми втрачаємо свій дім. Тому, що не думаємо, що робимо. Живемо днем сьогоднішнім. А “завтра” може не настати. Цей текст повторюється і дублюється і варіюється добру половину фільму, почавшись практично одразу ж після вступу ця тема триває майже до кінця, і якщо чесно то особисто на мою думку, тут сценаристи трохи перегнули палку. Тому, що після десяти хвилин прослуховування виникає стійке бажання вимкнути. При цьому я розумію, що багатьом людям треба більше часу, аби все усвідомити, багатьом треба кілька разів повторити, значна частина взагалі навіть у такій формі не сприйме. Але як на мене, то ці постійні повтори і нагнітання відчуття апокаліпсису аж занадто вже. Я знаю, що справи погані, мене не треба переконувати. Це як у суперечці, коли ти вже погодився з опонентом, а він продовжує наводити аргументи, бо має великий запас і просто не може зупинитися. Стає нецікаво.
На щастя закінчується кіно все ж не констатацією “все погано”, а деякими оптимістичними речами. Тим, що вже робиться, аби життя в нашому домі стало кращим. Справді хорошими речами. От тільки, могли б скоротити ту частину де все погано. Бо той короткий оптимістичний уривок не перебиває гіркого смаку. А метою, я думаю, все ж є спроба змусити людей діяти в спільних інтересах, а не махнути рукою із словами “все й так погано”. Тож третє враження – оптимістичне, хоч і є, але дуже вже мало його. Якби це кіно робив я, саме остання частина була б головною. Щоб будити ентузіазм, щоб будити відчуття відповідальності, щоб люди не просто порозуміли, що є спільний “дім” – планета Земля, але й розуміли, як від зусиль кожного залежить його збереження і хотіли тих зусиль докласти.

До речі, на ютубі викладено повну версію фільму, тож цілком офіційно його можна подивитися онлайн, щоправда там лише чотири мови – французька, англійська, німецька та іспанська.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *