Схоже, що акторка Дженіфер Аністон у мене буде асоціюватися із невдалими проектами. Утім сама вона в тому може й не винна, але уже друге кіно поспіль із її участю (першим було “Марлі і я”) викликає стійке здивування – невже на ТАКЕ виділяють гроші? Ні, справді якось аж незвично бачити цілком нормально знятий фільм, у якому взагалі нічого немає. Це було би зрозуміло якби який-небудь треш, або щось малобюджетне з невідомими акторами. Але в широко рекламованому голівудському продукті із далеко не останніми величинами на екрані.
І не можна сказати, що тема обрана геть незрозуміла або не достойна уваги – герой вчить інших людей як змиритися із важкою втратою. Не можна сказати, що у стрічці взагалі немає хороших моментів. Але! Але в цілому це навіть не спосіб потратити вільний час, навіть якщо у вас взагалі немає можливості робити щось інше – просто поспіть, думаю будь-який сон, який ви побачите, буде кращим за ці потуги творчого колективу зробити щось хороше.
Тут недолуге геть усе – герой то крутий психолог, що вміє маніпулювати публікою і чудово тримає себе в руках, то неврастенік, у якого раптом прокинулися комічні задатки. Сама тема не терпить двоякості – смерть надто важлива частина життя, аби ставитися до неї поверхово. А у фільмі вийшло щось взагалі незрозуміле – то серйозне, то смішне, то дивно-дурнувате. Я розумію наших прокатників – за кордоном фільм позиціонується як романтична драма, але гримаси і тупі ситуації просто змушують додавати слово комедія, хоча яка в біса комедія – це навіть на шкільний КВН не тягне. Через цю двоякість сприйняття основного месиджу, породжену незрозумілою грою акторів, геть змазане, стрічка справляє враження вінегрету емоцій, на яких навіть зосереджуватися не варто.
Єдине, що сподобалося – сам Сіетл, місто показано із хорошої точки зору, можна сказати із почуттям. Саме за це я поставив би 1 бал із десяти.
ДУЖЕ НЕ РАДЖУ дивитися. Не витрачайте марно свій час.
Відгук про кіно / серіал