Місяць 2112: допоможи собі сам

На жаль, це кіно навряд чи буде широко демонструватися на великих екранах. На жаль, воно не стане блокбастером, може тому його вже нині відносять до артхаузу, хоч це трохи неправильно. І, на жаль, масовий глядач навряд чи зможе насолодитися атмосферою цієї стрічки в повній мірі. Але якщо у вас буде можливість побачити “Moon” – зробіть це неодмінно. Зараз я спробую розповісти чому.
Якби фільм з’явився роки зо два тому – він взагалі став би бомбою, тоді нормальної фантастики на екранах не було зовсім. Цьогоріч для поціновувачів жанру просто якесь свято – і тобі “Стар Трек”, і “9 район”, і “Термінатиор 4”, і “Геймер”, і ще багато стрічок, які дають змогу поринути у світ справді якісної фантастики. І от – ще один дуже достойний фільм, що чудово продовжив традицію, і в той же час став ковтком зовсім іншого напою, іншого кіно.
Тут немає вибухів, динамічних погонь, неймовірних спецефектів, бластерів, мазерів і тому подібної атрибутики жанру, яку чомусь останнім часом стали вважати необхідною. Однак цю стрічку не можна вважати цілком невидовищною, просто тут увесь фантастичний антураж існує в чітко дозованій мірі, яка підкреслює все, що відбувається, дає змогу сильніше зануритися у сюжет і відчути атмосферу.
Місяць. Не таке вже й далеке майбутнє. На Місяці є станція, яка видобуває із грунту елемент, необхідний для земної енергетики. Обслуговує станцію одна людина. Термін контракту – 3 роки. Сем (так звуть астронавта) вже готується летіти додому, бо лишилося два тижні до завершення контракту. Він трохи хвилюється, а також розуміє, що роки самотності, можливо, позначилися на психіці, але твердо переконаний, що ще кілька днів і додому. Самотність йому розбавляє лише комп’ютер – штучний інтелект якого дозволяє вести розмови. Під час одної з поїздок поверхнею Місяця тягач Сема потрапляє в аварію. І починають коїтися дивні, непередбачені речі.
Дуже не хотів би розкривати сюжет. Усе ж багато в чому цей фільм скидається на детектив, а отже насолода також і в тому, аби самому думати під час перегляду і намагатися відгадати загадки, які стоять перед героєм. Тому більше про сюжет ні слова.
Звернемо увагу на інші речі.
Ритм фільму. Це щось неймовірне. Повільно-розслаблений, незвично м’який, поступовий, навіть коли події мають розгортатися швидко – на екрані все відбувається без зайвої метушні, ривків, усе в чудовому нешвидкому темпі. Можливо авторів надихав Кубрик (аналогію з “Космічною одісеєю” проводять буквально всі, і цю аналогію насправді важко не помітити), але думаю, що надихав автора і Місяць як такий, адже при вшестеро меншій силі тяжіння неможливо рухатися як на Землі, камінь там падатиме на поверхню повільніше у шість разів, і цей темп стає лейтмотивом – буквально все відбувається неспішно. Це як ковток чистого повітря пісял шаленої динаміки інших фантастичних фільмів, де мізки зайняті не сюжетом, а відслідковуванням за рухами на екрані – за таких умов сюжет лишається на другому плані, а тут він підкреслений. Ми маємо достатньо часу аби ДУМАТИ і СПІВПЕРЕЖИВАТИ. За що режисеру щира вдячність.
Атмосфера. За відсутності карколомних трюків, спецефекти усе ж мають місце, адже нам показують життя в незвичних умовах, і маю сказати, що вийшло це практично бездоганно. Візуальний ряд чудовий, можна ним насолоджуватися, як витвором мистецтва. лише один прокольчик – на станції автронавт мовби зовсім не відчуває різниці між земним та місячним тяжінням. Але в іншому – все прекрасно. Музика та краєвиди допомагають налаштуватися на потрібний темпоритм і стимулють роздуми. Думаю, що буду переглядати це кіно не один раз саме через його атмосферу. Це як бути на Місяці – на час фільму забути про все інше.
Ідеологія – тут нічого незвичного. Всі проблеми, які піднімає кіно, – дуже важливі і обговорюються зараз у всьому світі. Можливо я помиляюся, але тут немає аж надто глибокої філософії, зате є кілька питань, які людству потрібно розв’язати вже сьогодні, бо коли прийде час і відповідні технології можна буде втілити – вже буде пізно. Причому мова йде не про найближче майбутнє, а про сьогодення.
Ну і наостанок – образ. Людина в кадрі настільки різноманітна, що зайвий раз нагадує – ми всі змінюємося. Завтра ми не такі як сьогодні, а вчорашні ми взагалі вже давно мертві. І тут річ не лише у фізичних змінах. Ставлення до світу, ставлення до проблем – усе це з часом змінюється, змінюються, відповідно, мотиви та шляхи вирішення складних питань. Саме ці моменти показані найкраще серед інших фільмів року (хоча “9 район” можливо стоїть на тому ж рівні). також слід звернути увагу на “особистість” комп’ютера. Чи не вперше взагалі в історії серйозного кінематографу комп’ютер допомагає людині. Згадайте ту ж “Космічну одісею”, або “Чужих” – там механічне виконання програм штучним інтелектом не тільки заважало людям, власне воно й створювало проблеми, що їх головні герої й намагалися вирішити. А тут ситуація діаметрально протилежна. Чи може йти мова про співчуття комп’ютера? Про його страх смерті? Цікаві питання і відповісти на них з ходу думаю неможливо – тут широке поле для фантазій та оцінки перспектив. Адже інтелект – не просто набір умінь по обробці інформації. Думаю, режисер хотів показати, що машина може мислити як людина, якщо вже вона має для цього технічні засоби.
Загальна оцінка – 9 з 10. Дуже рекомендую для перегляду.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *