Старі пси: така собі комедія

Якщо хто скучив за простими комедіями, де не треба думати з чого власне сміятися, де все на виду, на передньому плані, де ситуації смішні але навряд чи реальні, де образи примітивно-одношарові – радимо фільм, що в прокаті йде або як “Старі пси”, або як “Так собі канікули”.
Сюжет закручується навколо двох немолодих уже чоловіків, дуже добрих друзів, один з яких раптом виявляється татусем двох семирічних дітей і змушений провести з ними два тижні, бо маму посадили до в’язниці. Не подумайте – нічого справді страшного, вона протестувала проти забруднення річки. Власне пригоди двох людей, що взагалі не вміють спілкуватися і поводитися з дітьми і складають основну масу смішних моментів, адже діти, це завжди сюрпризи і непередбачувані наслідки.
Звичайно у фільмі все набагато яскравіше і перебільшено в значній мірі ніж у реальному житті, але ж на те воно й кіно. І тому, коли нам показують побічні ефекти від ліків – наприклад Траволту з посмішкою Джокера на поминках – лишається тільки реготати, а не думати, що насправді ж такого бути не може.
Другорядні персонажі тут теж на висоті. Чого вартий лише молодий менеджер, що його відправляють у відрядження до Японії, а він зависає в караоке-клубах і взагалі пропадає. До речі саме з ним пов’язаний і один із найсмішніших епізодів, який навіть практично повністю показали у трейлері – коли герої крадькома пробралися в зоопарк і опинилися у вольєрі з горилою.
Ну традиційні сімейні та інші цінності, які намагалися показати в фільмі якось взагалі не сприймаються, натомість виникає бажання додивитися вже кіно аби знати чим все закінчиться і з спокійною совістю поставивши галочку “проглянуто” забути про це кіно взагалі.
Про гру акторів. Добре, але не чудово. Причому якщо до Робіна Вільямса взагалі жодних претензій, це практично його амплуа в усіх інших фільмах, то з Траволти дуже дивно. Його весь час пхають на подібні ролі – згадайте хоча б “Хто це там говорить” (Look Who’s Talking) – хоча набагато краще йому вдаються ролі харизматичних лиходіїв.
… А найсимпатичнішим для мене в цьому фільмі став старий флегматичний пес, він на жаль помер у кінці.
Загалом – цілком потягне на разовий перегляд, не обов’язково в кінотеатрі.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *