Стрічка вийшла масштабно-величною, захоплюючою і видовищною. Вже тепер можна припустити, що цьогоріч лише два проекти мають подібний рівень. Окрім даного фільму про кінець світу ще дуже багато очікувань від “Аватара” від Кемерона, але “Аватар” далеко, а “2012” ось він, уже на екранах, тож мерщій до кінотеатру, бо, чесно кажучи, таких величних сцен руйнації планети я ще ніде не бачив. Дух захоплює.
Хоч звичайно емоція не найкраща, але ж загальновідомо, що всілякі руйнації та катастрофи мають щось невимовно красиве в собі. Ніби в людині закладено потяг до знищення (що може виявитися правдою). І краще вже бачити все на екрані, аніж наяву. Сюжет не такий уже й складний, хоч творці фільму зробили все, аби глядачі отримали ще щось крім власне спецефектів. Тому тут і детектив, і драма (ну це й зрозуміло зважаючи на масштаби катаклізму), і теорія змови, і героїзм, і людська ницість. Можливо вийшло б непогане кіно і без отих грандіозних сцен.
Суть у тому, що згідно з календарем майя у 2012 році настане кінець світу. Цей календар надзвичайно точний і в ньому можна чітко побачити всі дні від початку існування цивілізації майя до… 2012 року. Саме ця обставина – закінчення календаря – дали підстави деяким людям вважати, що наближається кінець світу. А тут ще малий парад планет наближається, а це явище в силу своєї рідкості завжди вважалося ознакою чогось катастрофічного. І це не у фільмі, а на повному серйозі. У фільмі ж про це знають лише глави держав (привіт, параноя!) та дивакуватий діджей у чудовому виконанні Вуді Харрельсона. І ще випадково дізнається невдаха-письменник. А дізнавшись кидається рятувати сім’ю, з якою вже не живе. Уряди тим часом здійснюють таємничі проекти по врятуванню певної частини тих, хто мав би продовжити цивілізацію. І письменник, знову ж таки випадково, дізнається куди саме треба втікати, щоб вижити.
Ці всі перипетії тримають у напрузі і приковують увагу між моментами катаклізмів, і хоч зрозуміло, що режисер хотів розповісти повноцінну історію, а не просто показати катастрофу – головний акцент сам собою зроблений саме на тому, як земля ставала непридатною для життя. Сцени не просто величні і видовищні, вони зроблені неймовірно фантастично, неперевершено. Лише заради них варто йти до кінотеатру – адже все інше можна побачити і по телевізору. Навіть землетруси у Еммеріха показані дуже яскраво, а це одне з найнепомітніших явищ, зазвичай ми бачимо лише наслідки. Що вже казати про вулкан у Єллоустоунському парку. Коли герой втікає на авто від вулканічних бомб – це значно красивіше, ніж зоряні війни і уламки астероїда в “Армагеддоні”. Цунамі справді велетенські і потужні настільки, що це відчувається навіть з екрану. Ну і, звичайно, це вже фірмова фішка всіх фільмів-катастроф – знищення визначних будівель, споруд і конструкцій. Цього разу обійшлися без Ейфелевої вежі, але її замінили інші, не менш відомі об’єкти, в тому числі авіаносець Дж. Кеннеді, Сікстинська капелла, обеліск слави у Вашингтоні та ціла низка інших. Велично і похмуро-красиво.
Якщо абстрагуватися від людських жертв – а їх кількість така, що у фільмі реально переживати є змога лише за кількох героїв, то виходить картина, що захоплює дух і надовго залишається в пам’яті. І за це Еммеріху, що вже впевнено може вважатися майстром апокаліпсисів номер один у світі, велика вдячність.
Якби не одна сцена – надто розтягнута в часі і тому із втраченою напругою – кіно було би бездоганне. І все одно – вперше цього року ставлю десять із десяти.
Ну а щодо основного меседжу – треба лишатися людьми і рятувати саме людяність – то його позначено, але донесено досить погано. Хоч, можливо, якщо не доведи Боже, хоч частка всього, що кажуть про 2012 рік правда, доведеться згадати цей фільм уже як людську драму, а не просто велично-апокаліптичний блокбастер.
