Друга стрічка про малньких смішних чоловічків, на перший погляд, має все, що й перша – карколомні пригоди у чудесному світі мініпутів, яскраву кольорову картинку – продуманий світ, прекрасних героїв… Але якось воно не зачепило настільки як перше кіно. Чи тому, що дія відбувається у вже знайомому світі і немає відчуття новизни, чи тому, що більшу частину часу на екрані все ж не мініпути, а реальні люди, до слова, досить таки карикатурні персонажі, чи ще з якоїсь причини, але факт залишаєтьсЯ фактом: перегляд викликає значно менший інтерес.
Є звичайно й цікаві моменти і чудові сцени і гумор, але разом з тим і моменти відверто нецікаві, і герої якісь інакші, зокрема принцеса чомусь стала манірною до неможливості, у першій частині вона була геть не такою. Другорядний герой – растаман тут для чогось у всій красі, видно задумувався як комедійний елемент, але чи то далекий він від нашого менталітету, чи переклад був поганий, чомусь хотілося поскоріше цю сцену проскочити.
Момент, який насправді сподобався – спроби показати, що людина повинна жити в гармонії з природою, по можливості існуючи разом з нею, а не протиставляючи себе. І на цю ж тему був буквально кількасекундний момент коли справжній живий баран буцнув авто із логотипом барана неа капоті (Додж якщо не помиляюся) – було справді смішно.
Сюжет коротко такий – Урдалак, якого розгромили вщент у попередній частині сам нікуди не дівся і провівши чимало часу на людській кухні, він придумав як йому стати не багато не мало – володарем світу. Ну і власне вся зав’язщка, це його пафосне повернення – ховаються звірі, відлітають птахи, накочуються грохові хмари – Урдалак стає в повний людський зріст! На цьому кінець. Тобто приходьте, любі глядачі, тоді, коли ми відзнімемо чергову частину. Якось воно вийшло дуже вже нецікаво, таке враження, що найкраще – почекати поки все вийде на ДВД і передивитися вдома, аби не чекати рік чи й більше. Адже за цей час чимало глядачів подорослішають до повної втрати інтересу.
Також якось дивно у цьому фільмі сімейні стосунки показані. Конфлікт поколінь – це далеко не новина. батьки не вірять у чудесні пригоди сина – також зустрічалося. Але при цьому всі підкоряються далеко не наймудрішому таткові, коли той забирає малого і везе до міста, і лише втручання пса дозволяє малому все ж утекти. Ніби до цього не було жодної нагоди.
Ну а переміщення в світ мініпутів за допомогою ліан взагалі як якийсь фільм жахів. Хоч зрозуміло, що все закінчиться благополучно – лякає не на жарт, я би тричі подумав, чи дивитися це разом з донькою, якби знав наперед. Так, дітки тепер звичні до всього на екрані, але ж є якісь межі.
Ну, а загалом, як ви зрозуміли я не в захваті. Це моя особиста думка, можливо у вас будуть заперечення, тож не соромтеся – висловлюйте.
Відгук про кіно / серіал
