Отже друге кіно із нещодавньої фантастики – Europa report (про перше читати тут). Фільм не сподобався взагалі і лише слабкість до жанру в цілому змусила мене додивитися його до кінця.
Сюжет: міжнародна група космонавтів на якомусь крутому за нинішніми мірками, але не надзвичайному, тобто в рамках існуючих технологій, кораблі летить до одного з супутників Юпітера, щоб пошукати там життя. Політ розраховано на багато місяців, бо до Юпітера все ж далеченько. По дорозі екіпаж лишається без зв’язку з Землею, але долітає до мети і знаходить навіть більше ніж усі очікували.
Заінтригувало? Насправді у авторів вийшов такий собі космічний “Відьма з Блейр”. Нарізка відеокадрів з камер корабля, які Земля отримала під час останнього сеансу, коли зв’язок було відновлено. Тільки чомусь дуже перемішаних хронологічно. Не розумію для чого це було робити. Оскільки жанр псевдодокументальний, то це не інтроспекція, не спогади героїв, просто мабуть аби глядач був більше зайнятий складанням пазлів докупи і менше думав над убогістю сценарію.
Увага, далі буде спойлер, хто цього не любить може далі не читати, але таке кіно я не радитиму для перегляду, тож можете собі зекономити час)) Одразу скажу, що всі учасники загинули. І на відміну від “Гравітації” загинули тупо, здається тільки для того, аби автори змогли хоч чимось зачепити глядача.
Наприклад перша смерть, ще по дорозі до Європи. Двоє інженерів виходять у відкритий космос щоб виявити і усунути причину проблем із зв’язком. Знаходять якийсь бокс із комунікаційним обладнанням тільки не можуть відкрити кришку. Знаєте що вони роблять? Тупо тягнуть сильніше аж поки не виривають. При цьому скафандр одного з інженерів виявляється порваним, а в іншого облитий якоюсь речовиною, яку в жодному разі не можна заносити на борт корабля. ДЕБІЛИ!!! (це я більше про сценаристів, аніж про героїв). Я особисто знаю кількох інженерів, допускаю також, що у космонавти не беруть абикого і праціюють там реально кращі. Так от. Жоден, повторюю, ЖОДЕН не додумався би просто тягнути сильніше, якщо кришка не відкривається. У результаті один з героїв заштовхує іншого в шлюз, при цьому (увага) забуває пристебнутися і просто відлітає у відкритий космос де й помирає. Тобто він весь час був пристебнутий але тут, ну так вийшло, забувся. Уже після цього моменту я зрозумів, що на відміну від “Гравітації” дивлюся якесь низькопробне трилерофентезі, де й не пахне здоровим глуздом.
Далі була посадка на супутник Юпітера – Європу. Теж у кращих традиціях “хотьшо”. Виявилося, що на заплановану точку сісти не можна (виявилося!!! а заздалегідь подивитися і все вирахувати їм було не до снаги?) і тому корабель бебехнувся за кілька сотень метрів і пошкодив собі двигуни.
Далі ще краще. Камера, яку опустили на тросі під лід (а де вони взяли кілька кілометрів тросу і скільки він реально мав важити – це незначні дрібниці, якими сценаристи не заморочувалися), так от, цю камеру вирубало якесь рухоме світло. Команда ж замість того, щоб зробити висновки все ще планує шукати бактерії.
Жінка-біолог хоче вийти на лід і пройти кількасот метрів аби взяти проби. Її відпускають. Вона ті бактерії знаходить але потім теж бачить дивне світло і попри всі накази та застереження йде туди “подивитися”. Ну не вишколені австронавти, а дитячий садок якийсь. Або тупе дівчисько в процесі шопінгу. Ну і за законами жанру її хапає чудовисько і тягне під лід.
З цього моменту уже лишається тільки рахувати трупи. При спробі зльоту загинув капітан, потім при виході аби там щось полагодити загинув медик. Потім ще один інженер. Останньою загинула пілот, причому до самого кінця нас змушують повірити що виживе хоча б вона. Тому, що лише її показують іншою якістю (не відеокамери корабля, а так само як керівника місії на Землі) і вона при цьому розповідає як реагувала на ті чи інші події., тобто складається враження, що у неї беруть інтерв’ю після повернення. Дзуськи, вона теж гине, причому за власним бажанням – відкривши шлюз запускає в корабель воду (ага він уже майже пішов під лід), а з водою і чудовисько – доказ існування життя на супутнику Юпітера. Все це вона зробила, бо знала, що зв’язок із Землею вже діє і що знімки чудовиська побачать науковці. Така собі благородна жертва.
Весь час лейтмотивом отих роздумів на камеру було “яку ціну можна заплатити за нові знання”. І весь фільм ніби як доводить, що будь-яку. І помиляється. Особисто я й копійки б не дав (в тому числі у вигляді податків) на проект, який не гарантує збереження життя екіпажу, зате обіцяє якісь наукові відкриття. Тим більше, що на даному етапі робототехніка (як довели марсоходи) може значно більше ніж люди. І якщо при виконанні завдання відмовить механізм – це сумно, але не трагедія. А якщо через чиюсь дурість чи амбіції гине людина – це саме трагедія і цього слід уникати будь-яким способом.
Зрозуміло, що космос жорстока і страшна штука. Але якщо в “Гравітації” мала місце трагічна випадковість і весь фільм в центрі уваги життя героїв як найвища цінність, то тут маємо такий знайомий із тоталітарних часів 20-го сторіччя “ми за ценой нє постоім”, “перемога виправдовує все”, “результат виправдовує засоби” і іншу маячню дуже недалеких людей. Знову ж таки – у першому фільмі це випадковість, катастрофічна, але сліпа. А в “Європі” це низка тупих рішень, безвідповідальності, некомпетентності і неадекватності людей, яким довірили багатомільярдний проект. А вони повели себе як обкурені підлітки.
Вийшло забагато буквочок)) Ви вже вибачайте, але я щиро обурений тим фактом, що це кіно також претендує на статус “науково-фантастичного” і може (навіть гіпотетично) стояти на одній полиці з тою ж “Гравітацією”. До перегляду не раджу. Оцінка – один і десяти. (Було б нуль, але є слабка ймовірність, що, можливо, автори саме таким чином пробували переконати людей у тупості гасла “знання вище за жертви”, а також, що не варто довіряти техніку неадекватним людям.)
