National Treasure | Скарб нації: книга таємниць (2007)

У другому фільмі про Ніколаса Кейджа в ролі Лари Крофт на відміну від першої частини мова йде про цілком “звичні” і “банальні” речі – всього навсього величезну купу золота. Колись вичитав був, що майже у всіх фільмах головний герой – це чемодан із мільйоном доларів і ви знаєте так і є, практично в усіх фільмах фігурує “суперприз” (якщо це не мелодрама і не фільм жахів). Тут, звичайно, це не проста купа, а історична, вона могла змінити результат Громадянської війни і відповідно всю історію Сполучених Штатів, але факт лишається фактом – всі шукають (хоч і з різних мотивів) золото.

Великий респект творцям фільму за відмову від містики – цього разу історичні реліквії та артефакти це цілком нормальні речі, вони і у вогні горять і кулі не відбивають, загалом стало менше фантастики явної, більше фантастики ситуацій. Ну не вірю я, що навіть за підтримки хакера, який у туалеті розгорнув мобільний офіс і підключився до всього, можна запросто зайти в кабінет королеви у Букінгемському палаці, викрадення президента США, як на мене, з тієї ж опери. Але це абсолютно не заважає отримувати задоволення. Ви ж не ходите в кіно, щоб дізнатися про щось реальне, правда?

Тому не має значення чи існують насправді два столи-близнюки в Лондоні та Вашингтоні, те що статуя свободи не одна, я знав і до того, різні подробиці вбивства Лінкольна використано лише як зав’язку, єдине, що справді стало цікаво – сама книга таємниць, яку буцімто передають один одному президенти, ідея не нова, але від того не менш захоплива попри всі свої недоліки (наприклад якщо Кенеді вбили як він передав книгу своєму наступнику, адже особливо наголошується, що тільки особисто із рук в руки). Власне полювання йде не за книгою, а за вже згадуваною купою золота, але в книзі є піказка… Ні, щось я розійшовся, годі описувати сюжет.

Актори класні, образи, які вони втілили також супер, всі крім головного героя, ну не сприймаю я Кейджа, взагалі себто. Дуже порадувала сцена з’ясування стосунків між батьками героя і постійні нарікання його мами: “Клята текіла”.

І той час, що відведено на сеанс пролетів абсолютно непомітно, попри роздуми героїв про різні загадки та патріотизм відеоряд дуже динамічний і сюжет розвивається без популярної останнім часом тригодинної величі, яку просто неможливо висидіти в залі кінотеатру.

Ще один нюансик, чи то я став такий прискіпливий, чи реклами у фільмах справді побільшало? Дуже вже вона стала неприхованою, хоча, звичайно, до “творінь” Бекмамбетова Голлівуду ще далеко.

загальна оцінка – тверда 4 (по звичній мені зі шкільних років п’ятибальній системі). рекомендовано для перегляду на великому екрані.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *