Я не вегетаріанець, але…

… читаючи інформації типу “для фестивалю барбекю вже приготували двох биків”, розумію, що з більшим задоволенням пішов би на якийсь вегетаріанський фестиваль, або сирний (не кажучи вже про алкогольні))). Зазвичай люди виправдовуються тим, що це “інстинкти”, “культура”, “так зробила природа” і т.п. Думаю головне слово тут саме “культура”. (У Кореї їдять собак, що для мене взагалі звучить жахливо і нелюдськи, а це в них така “культура”.)

Нас так виховали, що споживання м’яса це нормально. Правда також, що людський організм повинен забезпечуватися тваринним білком. Але якщо раніше це було необхідністю і кількість з’їденого була в рази меншою, то зараз індустрія харчування, як і будь-яка галузь сучасної економіки працює не на природні потреби людей, а на посилене споживання. І “м’ясні” фестивалі, якщо вдуматися, це приклад абсолютно бездумної, зайвої, непотрібної можливості нажертися.

У фільм “Один день з життя” найсильнішие мене вразив кадр де забивають теля і через невмілість чи випадковість забійника це стається не одразу, воно ще якийсь час мучиться. При тому, що в стрічці дуже багато інших моментів, саме ці кілька секунд змушують відчувати сором за те, що ми люди і що ми саме такі.

У фільмі “Дім. Побачення з планетою” є цікаві моменти для роздумів – зараз абсолютна більшість зерна, яке вирощується, йде на корм великої рогатої худоби. Великі ферми нагадують заводи із виробництва м’яса і шкодять екології (якщо вже зовсім не думати про живих істот окрім нас із вами).

Звичайно, відмовитися від м’яса важко. Для деяких людей неможливо. Але насправді у наш час цілком реально харчуватися головним чином продуктами, які не потребують убивства високоорганізованих істот, що можуть відчувати біль і смерть. (В цьому місці мені зазвичай нагадують анекдот про томатний сік – кров убитих помідорів). Сирно-молочні продукти відкидаються веганами, а вони є джерелом того ж тваринного білку і їх споживання не потребує убивства. Вчені навіть обіцяють м’ясо із пробірки, але це буде нескоро, тож можливо варто замислитися чого і скільки ми їмо? Принаймні згадувати звідки береться те, що у вас на тарілці. І якщо можна обійтися без зайвого разу “перекусити” – обходитися.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *