Категорія: Враження

Міхал Гворецький “Троль” – книга яку мусять прочитати усі любителі репостів

Потужна книжка. І дуже, ДУЖЕ, надзвичайно актуальна.
Тому, що
ми віримо написаному
ми віримо телебаченню
ми не перевіряємо факти
ми навіть не згадуємо, що людина в телевізорі казала місяць тому
ми легко переймаємося ненавистю
ми легко переконуємося у зраді
ми живемо погано і легко шукаємо винних у цьому
Ми ще не Троль, але вправні тролі легко штовхають нас у потрібному напрямку.
Це погляд ізсередини на те, як нас обманюють, як плутають думки, як виводять у топи фейкові новини, як нами маніпулюють.
АЛЕ
Це книга-відчай. Попри майже голівудський хепі-енд, читач знає, що насправді все не може закінчитися так добре. Що це взагалі ніколи не закінчується. І що правда можливо ще більш заплутана і страшна.
Це книга-питання, причому питання важливе, серйозне, доросле. А спроба відповіді наївна й дитяча. Тому, що немає поки що ліків від тих покручів. Тому, що частково ми самі їх і годуємо, читаючи те, що вони поширюють, коментуючи і лайкаючи.
Це книга-безнадія. Тому, що люди, яким не просто варто, а необхідно її прочитати, НІКОЛИ цього не зроблять. Ні мій однокласник, який час від часу перепощує москальські мемчики, ні знайомий рок-музикант, який щиро вірить, що за кордоном суцільна “гейропа”, ні десятки й сотні й тисячі інших, що ретранслюють мишебратні лозунги про культуру та спорт поза політикою, по “мова не має значення”, про “все погано” і тому подібне.
Тому я щиро раджу не просто прочитати її а ще й порекомендувати друзям і знайомим.
Конкретно в Ужгороді, що було де, я свій примірник віддам у обласну наукову бібліотеку.

P.s. Щира подяка Галині Малик за переклад!

Дуже раджу: Дорж Бату “Франческа. Повелителька траекторій”

Дорж бату Франческа Повелителька трєекторій
Це перша книга за досить довгий час, яку я не прочитав, а “проковтнув”. Буквально за пів-дня. І всім раджу.

Тому, що:

Це не роман, не сюжетна штука, це збірка міні-розповідей про одних і тих же героїв, читати можна з будь-якого місця, зупинятися будь-де. Найбільше схоже (і не випадково) на стрічку у фейсбуку. Утім автор не приховує, що все почалося саме із його постів))

Це книга про те як люди працюють. Не маніяки, не психопати, не диваки, як на жаль герої більшої частини сучасної літератури. Прості, класні люди. Просто працюють. Роблять свою роботу і люблять те, чим займаються. Це фантастично і таких книг має бути більше, дуже багато, я хотів би, щоб уся література була саме про таких людей.

Звичайно тут є пригоди, без них мабуть справді було б нецікаво. Іноді нереально смішні, іноді трохи сумні. Такі, що можуть трапитися із кожним. І це класно! Не треба бути супергероєм, або суперлиходієм, щоб жити так само. Життя взагалі класне і ця книга тому підтвердження.

Це книга про реальних людей, хоч автор і зізнається, що іноді підправляв поведінку літературних втілень, тобто твір десь на межі між художньою і документальною. І ці люди, як і всі, мають свої вади і свої хороші сторони. І вони діють разом. Мабуть це ота єдина суперсила, що тут присутня. Спільна робота здатна творити чудеса. Такі наприклад, як корекція орбіти шеститонного супутника десь там на кілька сотень кілометрів угорі над Землею.

Це книга, після якої хочеться продовження, або інших таких же книг.

Це книга яка мотивує. Хоча б тому, що автор – гуманітарій, журналіст – освоїв абсолютно нову для себе спеціальність і тепер працює в НАСА! Обов’язково слід прочитати усім, хто боїться щось міняти в своєму житті.

У цій книзі є також цілком документальні вставки про ті чи інші присторої або події на навколоземній орбіті для тих, хто справді цікавиться космосом. Усім іншим вони не будуть заважати, думаю.

Так, є моменти, моментики, я б сказав, коли трохи аж занадто вже випирає бажання автора показати певні погляди, хоч ці погляди правильні, виглядає трохи штучно. Є моменти, які чіпляють тим, що подібне неможливе в Україні. Хоча мабуть усе залежить як і завжди від нас самих. Всі ці моменти насправді зовсім не псують враження, швидше змушують трохи подумати.

А ще це книга про долі, про те, що іноді обставини здаються непереборними і тим не менше завжди є ймовірність, що зміни будуть на краще, головне їх не боятися і думати головою, обираючи напрямок подальшого руху.

Загалом, особисте враження – дуже круто, рекомендую всім!

Deadpool 2 – виправдані очікування



На відміну від кількох попередніх фільмів, що я подивився, ця стрічка цілком і повністю виправдала очікування. Трохи трешу, трохи драми, багато спецефектів і карколомних сцен (це ж супергеройське кіно, вірно?). І багато гумору, не завжди витонченого, скоріше нижче пояса (буквально) але також багато стьобу приємного для поціновувачів фільмів цього жанру, бо тут багато сцен, що так чи інакше перегукуються із кількома іншими стрічками.
Сюжет динамічний, без явних провисіань, що теж порадувало.
Тому висновок однозначний: дивитись варто. Якщо, звичайно ви вже бачили першу частину і знаєте чого очікувати. Бо для непідготованого глядача деякі моменти будуть можливо трохи аж занадто грубими))
Спойлер: у одній із сцен на секунду ви побачите актора, якого взагалі не очікуєте.
І ще порада: дочекайтеся післятитрових сцен.

Червоний горобець / Red sparrow – чорнуха в обгортці шпигунського триллеру

“Червоного горобця” (чи то червону горобчиху) я не осилив більше 15 хвилин. У 90-ті на росії любили таке знімати. Щоб почорніше і побільше шокувати. Бє. Дивно, що залучено акторку такого рівня. Особиста оцінка 0 з 10.

Анігіляція / Annihilation – жахливо погане кіно

Подивився “Анігіляцію” з Наталі Портман. Це такий жах. Ну тобто дуже погано все. Не уявляю як вони туди цю Портман заманили. І щиро порадів, що не пішов у кінотеатр, було би нереально шкода грошей. Питання “Що курять автори сценаріїв?” актуальне як ніколи. Сенсу – 0 цілих, хрен десятих, логіки ще менше. Зате зомбі-ведмідь є, він там горлянки дуже видовищно рве. І в кінці все горить красиво. Особистий рейтинг 0 з 10.

“Фама про велосипедистів” та “Комо”

Дочитав “Комо”. До цього я дочитав “Фаму про велосипедистів”, але “Фама” при всьому її багатстві на найнеймовірніші пригоди, таємниці, інтриги, царство снів, Шерлока Голмса і ще безліч усього сприймається більше як інтелектуальне вийобування автора. Не без дещиці справжніх думок і переживань, але здебільшого це димова завіса, фонтан ілюзій та алегорій, які, здається, введено більше для епатажу ніж з необхідності. Згадується Умберто Еко, але Басара більш поверховий і менше любить людей. Тому читати було цікаво, а емоцій майже не лишилося.
Зовсім інша річ “Комо”. І я радий, що прочитав її після. Простота і щирість Валяревича дуже контрастує із “Фамою”. І дає відчути більше. При тому, що сам сюжет здається взагалі позбавлено подій. Це суцільна “експозиція”, статична картинка, пауза в житті. Хоча події, звичайно ж, відбуваються. Якщо підходити філософськи, то кожен ранок це подія. Особливо, якщо перед тим випити чимало вина)) Попри похмурий бекграунд – життя героя до і після Беладжо, це можливо одна з найтепліших книг, які я читав останнім часом. І ще вона дуже людяна. Це досить незвично і можливо тому зворушує не на жарт.
Хочу подякувати Andriy Lyubka за можливість познайомитися з обома творами. І за +1 книгу до списку улюблених.

Ледве осилив нову книгу Юрія Андруховича “Коханці Юстиції”

Ні, ви не подумайте, написано її дуже майстерно. Іноді аж занадто, зважаючи на тему. Бо якби ще було погано, то може не так би пройняло. Ну не любитель я вчергове переконуватися які люди паскудні і як охоче вбивають та калічать собі подібних. Хоча один розділ мабуть таки б зробив обов’язковим до вивчення у старших класах (він же й найбільше заповнений смертями і найменше мені сподобався). Назвивається “Сансара”, або заколот ангелів”. Про події Другої світової війни. Історія вчить, що люди не бажають вчитися у історії. І раз за разом повторюють одні й ті ж помилки. На що сподіваючись? На те, що цього разу пронесе? Буде якось інакше? Дуже важкий розділ. Ницість і максималістичний юнацький героїзм переплетено у смертельний зашморг, любов, зрада, політичні інтриги, “чим гірше тим краще”, українці, німці, угорці, поляки, євреї – все укупі, все перемішано, хаос і смерть смерть смерть. Марення божевільного маніяка, що було насправді, бо жоден маніяк таке би не зміг придумати, тільки люди гуртом, женучись за ідеями, або йдучи за лідерами, колективний витвір, найвища форма безглуздості. І сумно, сумно до скреготу зубів, що так і не зроблено жодних висновків, так і не навчилися жити інакше. І все повторюється.

З інших вражень.

Найбільш лайтовий розділ про так званого “коломийського педофіла”, хоч він і нагадав один відомий фільм))

Також моментами дуже потужно у голові починали звучати пісні “Мертвого півня”))

Barahta Дурман – хороший поп-рок

Сьогодні натрапив на міні-альбом, всього п’ять треків, від київського гурту Barahta.

І хочу сказати, що мені дуже сподобалося почуте. Хороший звук, хороша мелодика, непогані тексти. Є, звичайно, й звичні моменти, чуті десь у інших виконавців, але тут вони не дратують, а додають відчуття, що все на своїх місцях. Сам жанр може й на любителя, не електронщина, яку масово крутять усюди. Тому особисто мені сподобалося.

Ось фейсбук гурту: https://www.facebook.com/barahta/

А у квітні обіцяють тур Україною, щоправда які саме міста увійдуть поки невідомо.

Origin Дена Брауна: непоганий детектив із надлишком пафосу

Прочитав останній роман Дена Брауна – Origin. Трохи заважав пафос із яким він майже всю книгу готує читача до оприлюднення “відкриття, що переверне світ”. Як виявилося не дарма, бо саме відкриття дуже так собі, нічого аж настільки “світоперевертального”. Але як детектив – непогано. Крім того він дуже класно описує місця, де відбувається дія. Я знову захотів у Барселону))

Як ніколи не помилятися – книга із поганою назвою

Прочитав “Як ніколи не помилятися”. Насправді непогана книга про математику, є дуже цікаві факти, історії про нові методи обчислення, цитати і відомості про математиків.

Але, як сам автор у розділі з подяками зізнається, він хотів назву типу “Яка ж прекрасна наука математика”. І це було б чесніше. Бо теперішня назва це чистий маркетинг (читай “уміння продати річ, яка не є корисною”). Взагалі маркетологи це щось середнє між непотрібним і небезпечним у нашому світі, але зараз не про те.

Так от.

Жодних реальних алогоритмів прийняття рішень (як очікується із назви) у повсякденному житті там немає. Справді просто непогана книга про математику. Якщо хтось читав і вважає інакше – може спробувати мене переконати. А інших просто хочу застерегти))