Геймер: коли усе вирішують за тебе

Ще одне хороше фантастичне кіно цього року. Цього разу присвячене комп’ютерним іграм та питанням контролю, жорстокості, бездушності та на диво традиційним революціонерам. Ще одна спроба вразити глядача візуальним рядом, щоправда цього разу не спецефектами а досить незвичним для фільмів монтажем, більше притаманним музичним відеокліпам. Однак не всі зможуть у цьому переконатися і вже точно мало хто побачити у всій красі, бо в українських кінотеатрах “Геймера” чомусь відмінили. Утім надія ще є.
Поговоримо про сам фільм, а почнемо з сюжету.
Є у фільмі дві гри, де використовується одна і та ж технологія – керування людьми. Перша гра (пробна так би мовити) – “Суспільство”, де гравці просто наряджають своїх “ляльок” у чудернаціькі яскраві речі і змушують робити всілякі дії, які в житті ані самі не наважуються ані від інших би не стерпіли. “Ляльками” виступають живі люди, які погодилися на імплантацію “нано”-чогось-там і воно беручи під контороль рухові центри мозку дає змогу гравцеві керувати “лялькою” як заманеться. Що отримують гравці – зрозуміло. Нові враження, адреналін, сексуальне задоволення і тому подібне. А для чого це “лялькам”? В першу чергу, звичайно, гроші – послуга платна. Але лунає у фільмі ще один мотив – “А чи не хотілося тобі, щоб рішення приймав хтось інший, щоб не було відповідальності?” – як на мене один з ключових моментів.
Утім гра “Суспільство” – це лише одна з ліній сюжету, далеко не основна, хоч і несе свою емоційну та світоутворюючу функцію. Головною ж є гра “Вбивці” – гравці отримують контроль над засудженими до страти і грають ними у справжню війну, зі справжньою зброєю та кров’ю. Видовище, чесно кажучи, вийшло не для всіх – жорстоко і жорстко показують справжню війну, і якщо спочатку це десь навіть збуджує (хто грав у військові ігри – зрозуміє), то потім стає зрозуміло, ща втори спеціально доводять відеоряд до повної брутальності, аби підкреслити – цим не можна захоплюватися. Мораль прозора і навряд чи ефективна, адже з часів “доброго” Дюка Нюкема і до теперішніх “крутих” грачок одним із показників є саме брутальність – море крові, натуральність відокремлення рук, ніг та голів, загалом “м’ясо”. У фільмі це все просто доведене до абсурду аби показати – навіть якщо гратимуть справжніми людьми – нічого не зміниться. Хоча особисто я маю сумнів, що так і буде, попри весь цинізм молоді лише повні деграданти можуть кричати “Яке м’ясо!” коли гине людина. Чи я занадто оптиміст? Має ж попит страшне відео з катастрофами чи стратами. Божевільний світ…
Власне у фільмі це все божевілля доведене до логічного апогею. Тут усе гіпертрофоване, хоч на жаль не можна сказати “неправдоподібне”. Тому перша частина фільму досить таки страшненька.
Але…
Коли світ розгорнуто, коли головні ідеї озвучено, коли візуальний ряд стає зрозумілим і звичним увага переноситься на сюжет. І тут нас чекає не дуже приємне відкриття. Тому, що є поганий хлопець і є хороший хлопець. Поганому допомагають виродки, а хорошому борці за справедливість. Погані б’ють сильно і боляче, але хороші все одно перемагають. Знайоме? тільки не кидайте гнилими томатами, сам знаю – подібний “оригінальний” сжет можна виявити у 98% фільмів, не кажучи вже про комікси. Аж трохи незрозуміло ЯК при такому серйозному підході до ідеології та відеоряду можна було так спаскудити сюжет. А коли поганий хлопець заспівав… Я давно так не сміявся. Майже звело нанівець усю атмосферу. Абсолютно зайвий момент. І не такий уже й ефектний аби жертвувати репутацією серйозного кіна. Ну і ще логічні всілякі недолугості, завжди мене дивувало – чому це герої іноді діють так як ніколи в житті ніхто би не зробив. А якби зробив, то точно був би трупом. А цим героям усе сходить з рук. Я розумію, що кіно це не реальне життя, але ж так можна взагалі все відмінити – закони фізики, форми і кольори і знімати кіно не про людей, а про пригоди червоного кола у світі синіх трикутників (вибачайте – наболіло).
Щоправда один момент – ключовий таки дуже красиво вийшов. Не буду розповідати – справді чудово. Навіть склалося враження, що всі ці логічні проколи було допущено аби герой поскоріше дістався до лиходія і зміг отак красиво перемогти. Для тих, хто бачив старі фільми – “Людина, що біжить” із Шварценеггером був майже таким же, лише без новомодних комп’ютерних штучок і питань про те хто кого контролює. Думаю ідею про в’язнів, які стають гладіаторами заради свободи взято саме звідси.
Ну а кіберпанківську атмосферу однозначно із “Того, що біжить по лезу бритви” – до речі, якщо будете уважно дивитися – побачите прямиий доказ. От саме атмосфера у фільмі мені сподобалася найбільше – вона сама по собі відповідає на багато які питання. Хоч із кліпмейкерством режисер мабуть усе ж передав куті меду – моментами все мелькає значно швидше ніж могло б, може аби приховати недосконалість спецефектів?
Тож якби не трабли із сюжетом – була б тверда 5 із 5! А так – четвірочка.
Тепер про кінопрокат – фільм в США провалився, хоч і входить у 15-ку за результатами трьох тижнів. Ніби то саме тому українські прокатчики вирішили не пускати “Геймера” на наші екрани. Дивна логіка – невже не треба при провальному прокаті заробити ще хоча б дещицю грошей? Утім можливо я не знаю всіх тонкощів і прокат дорожче б обійшовся аніж би приніс грошей. Ображає лише те, що це питання вирішили за нас, не спитавши, точно як у фільмі гравці вирішували що робити за своїх “ляльок”.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *