Трон: спадщина виявилася цілком достойною

Навряд чи можна вважати повернення Трону тріумфальним, але явищем вартим уваги він безперечно став. Це й не дивно, якщо взяти до уваги, що фільм зроблено із застосуванням найновіших технологій (як і перша частина свого часу), хоч пальму першості серед тривимірних проектів відібрав Аватар.

Події у фільмі повторюють трохи сюжет гри – до віртуального світу потрапляє син головного героя. Утім на цьому схожість і закінчується. Далі сюжет цілком оригінальний і навіть цікавий – молодий Флінн потрапляє у світ, де його батько бореться, вірніше ховається від програми-двійника, яку сам же й створив. Юнак не тільки допомагає батьку вийти з апатії, а й сам починає інакше ставитися до деяких речей.

Взагалі глибина і філософія ніколи не були притаманні Діснеївським творінням, але й цілком беззмістовними їх назвати теж не можна. Така собі серединка на половинку. Якщо зважити на вік головної аудиторії – це цілком зрозуміло. Тому Трон при всьому потенціалі це далеко не Матриця, більше схоже на сучасну казку, не без моралі, але не покликану ламати мізки і вивертати світосприйняття. Добрі програми, злі програми, герої, підпілля ну і вся інша атрибутика у надсучасному високотехнологічному антуражі. І все зроблено так красиво, що навіть не хочеться думати про невідповідності і абсолютну неправдоподібність. Творці чітко позначили напрям, відмовившись від претензій на наукову фантастику і лише виграли від цього, бо історія вийшла якщо й не найбільш захоплива в історії кіно, то цілком достойна.

Ну а що стосується видовища – то тут усе на найвищому рівні. При збереженій стилістиці – неонова підсвітка контурів і переважно темні фони й фігури – у фільмі світ, який відрізняється від першого Трону як небо від землі. Візуальний ряд заворожує. Все стало не прямолінійно-підкреслено-комп’ютерним, а живішим, більш наближеним до нашого світу, але із збереженням ключових особливостей. Чого варті лише гонки на світлоциклах – лінія за ними тепер не просто пряма смужка а щось карамельно прекрасне. Можна навіть здогадатися звідки ростуть ноги в цього дизайну, надто вже все відповідає концепції надкусаного яблука, але очевидних підтверджень цьому немає. Майже всі механізми, які так незвично виглядали у першому фільмі тут, здобувши новий дизайн, але зберігши основні риси є очікуваними і я б, наприклад, розчарувався якби не побачив їх – це елементи світу Трону і їх треба було зберегти обов’язково.

До традиційних погонь на землі у фільмі ще додалася чудова повітряна битва – щось середнє між зоряними війнами та реальними повітряними боями, що мали місце під час світових воєн, ну звичайно не без трон-елементів. Виглядає все дуже красиво і захоплююче.

Не останню роль тут грають актори. Здавалось би при такій роботі з спецефектами можна знімати кого завгодно, але приклад Трансформерів доводить, що це не так. Тому харизматичний Джеф Бріджес, прикольна Олівія Уайлд та скажений Майкл Шин зробили цю технологічну казку дуже людською, наповнили її, так би мовити, душею. Тому кіно можна переглядати не один раз. І подумати про такі речі як відповідальність, обов’язок і пріоритети.

Дивитись обов’язково на великому екрані, навіть якщо у простому кінотеатрі. Ну а якщо є можливість то звичайно в повному обсязі – IMAX 3D.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *