Knowing | Знамення (2009)

Чесно кажучи мені дуже шкода героя цього фільму. Тому, що режисер питання про вплив людей на хід “запрограмованих” подій (тобто протистояння фатуму) вирішив однозначно негативно. Можна з цим, звичайно, сперечатися, але дуже вже воно схоже на правду. Отже зав’язка: до рук одного астронома потрапляє список, вірніше просто рядки цифр, на перший погляд купа безсистемно записаних значень від 0 до 9. Абсолютно випадково його погляд вихопив групу цифр у якій виявилася зашифрована дата – горезвісне 11 вересня і кількість жертв.До речі, може й не варто було аж так обігрувати цей момент – герой поставив склянку із віскі, а слід від неї якраз і опинився біля тих цифр, адже відомо, що людина (особливо людина з математичним складом розуму, якою і мав бути астроном) підсвідомо у будь-якому хаосі шукає структуру, а отже той чоловік міг без усіляких склянок “вихопити” дату, адже вона всім американцям уже давно в’їлася у пам’ять. Але це не суттєво.
Чоловік почав шукати (в гуглі, звичайно))) всі інші числа і кількості жертв. І виявилося, що на листку є перелік усіх найбільших катастроф за кілька десятиліть. Але найцікавіше, що три з них ще не сталися. Власне з цього починається сюжет. Як чоловік сам собі не вірить аж поки не стає свідком авіакатастрофи, в ній гине саме така кількість людей як записано і тоді він, знаючи коли і де має статися чергове лихо, намагається йому запобігти, але… Ось власне тому мені його й шкода – він нічого не може вдіяти. Нікого врятувати не вдається. І це чим далі тим страшніше, тому, що остання катастрофа має забрати всіх. Тобто всю Землю.
Один момент у цьому фільмі мені ДУЖЕ не сподобався. Чомусь Алекс Прояс вирішив, що треба зробити не просто трилер, а щось подібне до фільмів жахів і використав усю необхідну атрибутику – переслідування таємничими постатями, гнітючі моменти із моторошною музикою, раптові рухи, коли не чекаєш і все це на фоні цікавого і без того сюжету. Навіщо? Можливо, щоб на кіно пішли фани кіножахів (додаткова публіка, яка не любить просто фантастику). Але підозрюю інше. Під кінець у фільмі велика кількість дії, геть інший настрій і взагалі все просто чудово (ну якщо не зважати на самі події). А от в середині є таке собі “провисання” напруги і очевидно режисер вирішив, що саме атрибутикою “хоррорів” він це виправить. Адже ані за сюжетом, ані за загальним стилем фільму такий хід не є виправданим.
Трохи про героїв. Один із доволі рідкісних випадків, коли люди є просто людьми і діють як люди, а не як герої кіно. Коли жінка в істериці починає діяти на власний розсуд і врешті гине – це реально. Коли герой не знає що йому робити із своїм знанням, а потім коли він у відчаї, але все ж намагається робити хоч щось – це реально. Єдиний виняток – коли він відпускає сина, але тут ніхто не може судити чи так мало би бути насправді чи зовсім інакше.
Коли події починають наближатися до розв’язки – все зайве щезає і кіно стає просто хорошою фантастикою, яку приємно дивитися. Утім фінал геть не голівудський, більше схожий на життя. Хоч видовище просто неймовірне. Думаю цей фільм другий у режисера за візуальним шиком (перший був “Темне місто”, чи “Місто темряви”), але там більше було вкладено в самі ідеї, аніж у реалізацію, а тут усе в найкращих традиціях епічних фільмів-катастроф із велетенським бюджетом. Загалом приємно глянути, як би це цинічно не звучало. І, до речі, саме в цьому фільмі “найкраща” на даний момент сцена катастрофи у метро, звісно за моїм власним рейтингом)))
А ще мені здалося, що в цьому фільмі було більше ідей, аніж власне сюжету. Тому, що при всіх намаганнях тримати інтригу події розгортаються прямолінійно (із одним відхиленням – данина голівуду) і невідворотно. Власне у цьому ж і полягала ідея.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *